Читати книгу - "Доктор Фаустус"

Поки чоловічок переді мною промовляв ці останні слова, з ним почала відбуватися якась дивна зміна. Я добре бачив, що він став не такий, як був, переді мною вже сидів не бандит, не продажне стерво, а — ти ба! — вищого лету птах: білий комірець, краватка бантом, на горбуватому носі рогові окуляри, за якими мерехтять темні, вологі, ледь почервонілі очі; в рисах обличчя перемішалося суворе і м'яке — ніс суворий, губи суворі, а підборіддя м'яке, з ямочкою, а крім того, ще й ямочка на щоці; блідий опуклий лоб, волосся на голові добре порідшало, але по боках густе, чорне й пухнасте, — такий собі інтелігентик, що пописує про мистецтво, про музику в невеликих газетах, теоретик і критик, який і сам компонує, коли голова не дуже завантажена думками. М'які, худі руки, що приємно-незграбними порухами відтінюють його мову, часом легенько погладжують густе волосся на скронях і на потилиці. Ось яким був тепер мій гість, що примостився в куточку канапи. Вищий він не став, а найперше голос — носовий, чіткий, завчено-милозвучний, — лишився той самий, його зміни зовсім не зачепили. Чую, як гість говорить, бачу, як стискаються кутики його рота й заокруглюється погано поголена верхня губа, вимовляючи звуки так, наче вони всі губні:

— Що таке мистецтво сьогодні? Дорога через горби й вибоїни. Воно тепер побраталося з танцями — на нього там більший попит, ніж на червоні черевички, і ти не єдиний, кому надокучає чорт. Поглянь на своїх колег — я знаю, ти на них не дивишся, тобі до них байдуже, ти уявив себе одним таким на світі і всі прокляття доби хочеш узяти на свої плечі. Але, щоб тобі полегшало, все-таки глянь на них, таких самих, як і ти, жерців нової музики, — я маю на увазі чесних, поважних митців, що роблять висновки з сучасного становища! Я не кажу про тих, хто тікає у фольклор та неокласику, вся їхня сучасність полягає в тому, що вони не дозволяють собі музичних поривань і з більшою чи меншою гідністю носять стилістичні шати доіндивідуалістичних часів. Навіюють собі й іншим, що нудне стало цікавим, бо цікаве почало ставати нудним…

Я мимоволі засміявся, бо, хоч холод і далі дошкуляв мені, мушу визнати, що після тієї зміни, яка відбулася в ньому, мені стало трохи приємніше в його товаристві. Він також усміхнувся: ще дужче стиснув кутики рота й ледь прикрив повіками очі — оце й уся усмішка.

— Вони теж безсилі,— повів далі він, — але мені здається, що ми з тобою воліємо добропорядне безсилля тих, хто гребує ховати загальне захворювання під маскою пристойності. Але хвороба загальна, і чесні митці однаково бачать її симптоми і в себе, і в тих, хто живе минулим. Чи не стоїть перед творчістю загроза вичерпання? Все варте уваги, що ще потрапляє на папір, свідчить про тяжку, безрадісну працю. Які ж причини цьому — зовнішні, суспільні? Брак попиту і, так само, як і в доліберальну добу, залежність можливості творення від випадку й ласки меценатів? Вірно, але це ще всього не пояснює. Саме компонування стало тяжкою, вкрай тяжкою працею. Бо як працювати, коли творові не судилося мати елементу справжності? А воно так і є, любий друже, шедевр, самодостатній твір — приналежність традиційного мистецтва, емансиповане мистецтво заперечує його. Трудність починається з того, що ви не маєте права користуватися жодними звукосполученнями, які вже будь-коли хтось уживав. Не можете користуватися скороченим септакордом[333], не маєте права на деякі хроматичні прохідні ноти[334]. Кожен, хто чогось вартий, носить у собі немовби канон забороненого, такого, що само себе забороняє,— зрештою, воно охоплює засоби тональності, отже, всю традиційну музику. Канон визначає, що несправжнє, що стало замацаним штампом. У композиції, створеній на сучасному технічному рівні, тональні звуки, тризвуки пересилять будь-який дисонанс. Принаймні для цього ними треба користуватися, проте обережно, тільки in extremis[335], бо цей шок іще гірший, ніж раніша прикра немилозвучність. Усе залежить від технічного рівня. Скорочений септакорд доречний і виразний на початку опуса сто одинадцятого[336]. Він відповідає загальному технічному рівневі Бетховена, напруженню між крайнім з приступних йому дисонансів і консонансом, правда ж? Принцип тональності і його динаміка надають акордові його питомої ваги, втраченої внаслідок незворотного історичного процесу. Прислухайся до відмерлого акорду: навіть розчленований, він підтримує загальний технічний рівень, що суперечить наявному. Кожен звук несе в собі ціле, і цілу історію також. Але тому вухо визначає, що справжнє, а що фальшиве, обов'язково за ним, за цим єдиним, первісно-справжнім акордом, саме за ним, незалежно від його абстрактного зв'язку з загальним технічним рівнем. Тут ми маємо вимогу справжності, яку твір ставить перед митцем, — трохи засуворо, правда? Чи не виснажиться він скоро у своєму намаганні здійснити те, що закладене в об'єктивних умовах творчості? В кожному такті, який він зважується придумати, технічний рівень виявляється для нього проблемою. Щомиті техніка як цілість вимагає від нього, щоб він упорався з нею і дав ту єдино правильну відповідь, яку вона тієї миті допускає. Все зводиться до того, що його композиції — всього лише такі відповіді, такі вирішення технічних загадок. Мистецтво стає критикою — дуже почесне завдання, нічого не скажеш! Скільки для цього потрібно неслухняності у формі суворої слухняності, скільки самостійності, скільки мужності! А небезпека безплідності — як, по-твоєму, це ще небезпека чи вже доконаний факт?

Він замовк, глянув на мене крізь окуляри вологими червонуватими очима, делікатно підняв руку й двома середніми пальцями провів по волоссю. Я сказав:

— Чого ви чекаєте? Щоб я подивувався з вашої іронії? Я не сумнівався, що ви зможете сказати мені тільки те, що я знаю. А кажете ви його з певною метою, яку дуже добре видно. Ви хочете мене переконати, що я у своїх задумах і в праці можу розраховувати тільки на підтримку чорта, більше ні на чию. Але ж не можете ви зовсім не враховувати теоретичної можливості мимовільної гармонії між моїми власними потребами і тією миттю, «справжністю», — можливості природної співзвучності, коли твориш невимушено і бездумно.

Він (сміючись). Справді дуже вже теоретична можливість! Ситуація, голубе, надто критична, щоб упоратися з нею без критики! До того ж я не приймаю докору в тенденційному висвітленні справи. На тебе нам уже