Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

— В океані хижаків чимало, — провадив Едді. — Як зачують риб'ячий дух, добра від них не жди.

— Та й жодної рибини ще не впольовано.

— Скоро вполюють. То нехай одразу складають її у човен, Щоб найменший дух риби чи крові по воді не пішов.

— Я попливу туди.

— Не треба. Просто гукніть, щоб трималися купи й складали рибу в човен.

Томас Хадсон піднявся на палубу й гукнув Роджерові те, що радив Едді. Той підніс над водою гарпун і помахав ним: мовляв, зрозуміло.

Едді вийшов із камбуза з каструлею начищеної картоплі в одній руці та ножем у другій.

— Узяли б ви оту свою добрячу малу рушницю, містере Томе, та стали б нагорі, — сказав він. — Неспокійно мені на душі. Неспокійно, що хлопці аж ген там за такого припливу. Занадто вже ми близько до відкритого океану.

— То повернемо їх на катер.

— Не треба. Може, це в мене просто від нервів. От і цю ніч погано спав. А я їх люблю, наче рідних, то й потерпаю за них хтозна-як. — Він поставив на палубу каструлю з картоплею. — Я скажу вам, що треба зробити. Запускайте мотор, а я підніму якір, тоді підійдемо ближче до рифу й станемо там. За такого припливу й зустрічного вітру повернути буде неважко. Треба підійти якнайближче.

Томас Хадсон запустив великий мотор і зійшов на місток до штурвала. Поки Едді піднімав якір, він спостерігав, як вони, тепер уже всі четверо, плавають у воді попереду, і в цей час Девід виринув на поверхню й підніс високо вгору гарпун, на якому билася риба. Томас Хадсон почув, як він підкликав човен.

— Підходьте до самого рифу! — гукнув Едді з носа катера, піднявши якір*

Томас Хадсон помалу підвів катер майже впритул до рифу й побачив великі руді коралові поліпи, чорних морських їжаків на піщаному дні та пурпурові морські віяла, що їх тягло назустріч катерові припливом. Коли Едді кинув якір, Томас Хадсон дав задній хід. Катер почав повертатись, і риф відсунувся вбік. Едді вибирав линву, аж поки вона туго натяглась, а тоді Томас Хадсон заглушив мотор, і катер загойдався на місці.

— Тепер ми можемо не спускати їх з ока, — сказав Едді, стоячи на носі. — Ні до чого мені отак нервуватися через цих хлопчаків. Шкідливо для шлунка. Він у мене й так ні к бісу.

— Я залишуся тут і пильнуватиму за ними.

— Зараз я дам вам рушницю і знов візьмуся до картоплі. Хлопці люблять картопляний салат, правда ж? Такий, як ми готуємо?

— Ну звісно. І Роджер любить. Накриши туди більше крутих яєць і цибулі.

— А картоплю зварю так, щоб була ціла й тугенька. Ось вам рушниця.

Томас Хадсон простяг руку і взяв рушницю, незграбну й важку, в проолієному чохлі із обстриженої овечої шкури: щоб метал не брався іржею на морському повітрі. Витягти рушницю за приклад, він засунув чохол під дошки містка. То був «манліхер-шенауер-256», із старомодним вісімнадцятидюймовим дулом, — таких рушниць давно вже не продавали. Ложе та цівка потемніли від мастила й тертя, мов зерня волоського горіха, а дуло, відшліфоване за довгі місяці переїздів у саквах, масно блищало, й на ньому не було ані цяточки іржі. Один бік приклада аж лиснів, витертий щокою власника рушниці, а коли Хадсон відтягнув замок, в обертовому магазині показалися важкі опуклі гільзи з довгими й тонкими, мов олівці, кулями в металевій оболонці, з якої ледь витикалися гострі свинцеві кінчики.

То була надто добра рушниця, щоб тримати її на катері, але Томас Хадсон так любив її, вона нагадувала йому стільки всяких речей і місць, стількох людей, що він волів завжди мати її при собі; до того ж виявилось, що в проолієному чохлі рушниці не шкодить солоне повітря. Зрештою на те й зброя, щоб з неї стріляти, а не зберігати в чохлі, міркував він. А рушниця й справді була добряча з усіх поглядів, та й на катері потрібна. З жодної іншої рушниці, яку Хадсон будь-коли мав, він не стріляв так упевнено, знаючи, що добре поцілить і на близькій, і на середній відстані, отож і тепер з приємністю вийняв її з чохла, відтягнув замок і загнав патрона у ствол.

На припливі під легким бризом катер стояв майже непорушно, і він почепив рушницю за ремінь на штурвал, так щоб вона була напохваті, а сам ліг на надувний матрац, простелений на містку. Лежачи на животі спиною до сонця, він дивився туди, де Роджер і хлопці полювали з гарпунами. Всі вони раз по раз пірнали, зникаючи під водою на якийсь час, а тоді виринали, щоб набрати в легені повітря, і знову йшли під воду. Щоразу, як котрийсь із них з'являвся на поверхні з рибиною на вістрі гарпуна, Джозеф підгрібав туди, знімав здобич із гарпуна й кидав у човен. Томас Хадсон чув його вигуки й сміх, а коли Джозеф струшував з гарпуна чи знімав рукою рибину й шпурляв її у затінок на кормі, бачив яскраве риб'яче забарвлення — червоне або червоне з коричневими цятками, червоно-жовте або в жовту смужку.

— Едді, зроби ласку, дай чогось випити! — гукнув він з містка.

— А чого б ви хотіли? — Едді вистромив голову з камбуза. На ньому були старий фетровий капелюх та біла сорочка, і при яскравому світлі сонця Томас Хадсон побачив, що в нього червоні очі, а губи намащені меркурохромом.

— Що ти зробив із своїм ротом? — спитав він.

— Та вийшла вчора ввечері одна халепа. Я оце щойно помастив. А що, дуже кепсько?

— Ти схожий на дешеву повію.

— От чорт, — сказав Едді. — Я мастив у темряві, не дивлячись. Просто навпомацки. То що ж вам дати? Джину з кокосовою водою? Кокосову воду я маю.

— Дуже добре.

— А може, зробити «Зеленого Айзека» за особливим рецептом?

— Чудово. Зроби за особливим.

Томас Хадсон лежав на матраці так, що голова його була в затінку штурвала, і коли Едді вийшов на палубу з високою склянкою холодного напою — джин, лимонний сік і зелена кокосова вода з подрібненим льодом та домішкою гіркої ангостури, що надавала коктейлеві іржаво-червонуватого кольору, — Хадсон поставив її в той затінок, щоб не розтанув лід, поки він дивиться на море.

— Хлопцям начебто добре ловиться, — сказав Едді. — Риби на обід уже досить.

— А що ще буде?

— До риби — картопляне пюре. І салат з помідорів. А почнемо з картопляного салату.

— Звучить непогано. Картопляний салат уже готовий?

— Картопля