Читати книгу - "Хранителі"

Трейвіс виклав слово «ПІДСТУПНИЙ» і набрав багато очок завдяки квадрату з подвійними очками, тому Норі довелося викласти слово «ШИНДИЧКА», завдяки чому вона набрала ще більше очок.

— Шиндичка? — із сумнівом перепитав Трейвіс.

— Це улюблена страва в Югославії, — відповіла вона.

— Справді?

— Так. Її готують із шинки та м’яса індички, тому вона так і називається… — Нора не змогла закінчити і зареготала.

Трейвіс здивовано дивився на неї.

— Ти розігруєш мене. Ти розігруєш мене! Норо Дейвон, що з тобою сталося? Коли я вперше побачив тебе, я промовив: «Ба, це ж найсерйозніша і найпохмуріша жінка під земним місяцем».

— І страхопуд.

— Та ні.

— Так, так, — наполягала вона. — Ти ж подумав тоді, що я страхопуд.

— Ну гаразд, я подумав, що ти ляклива, як білка. Я взагалі подумав, що в тебе горище напхом напхане лісовими горіхами.

Усміхнувшись, Нора промовила:

— Якби ми з Вайолет жили на півдні, то здавалися б персонажами Фолкнера[53], еге ж?

— Занадто дивними навіть для Фолкнера. Але тепер ти складаєш безглузді слова і верзеш нісенітницю. Ніколи б не сподівався такого від Нори Дейвон. Без сумніву, ти змінилася за ці кілька місяців.

— Завдяки тобі, — промовила Нора.

— Радше завдяки Ейнштейну.

— Та ні, найбільше задяки тобі, — заперечила Нора й раптом знову пережила напад боязкості, від якого її наче паралізувало. Вона опустила голову до таці з фішками і тихо промовила: — Найбільш завдяки тобі. Якби не ти, я б ніколи не зустріла Ейнштейна. А ти… піклувався про мене… турбувався… побачив щось таке у мені, чого я не бачила. Ти змінив мене.

— Ні, — промовив Трейвіс. — Ти перебільшуєш. Тобі не треба було змінюватися. Ця Нора завжди жила всередині тієї старої Нори. Як квітка, схована у непримітній насінинці. Тебе потрібно було лише підштовхнути… ну, щоби почала рости і розквітла.

Нора боялася подивитися на Трейвіса. Їй здавалося, що їй на шию поклали величезну каменюку, яка заважала підняти голову. Нора зашарілася, але спромоглася сказати:

— Як важко розквітнути… і змінитися, навіть якщо мрієш про це найбільше. Одних лише мрій або відчаю недостатньо. Цього неможливо досягти… без кохання.

Голос Нори обірвався до шепоту. Вона не могла говорити голосніше.

— Кохання — це як вода і сонце, завдяки яким проростає насіння.

— Норо, подивись на мене, — попросив Трейвіс.

Той камінь на її шиї важив десь із сотню або навіть тисячу кілограмів.

— Норо?

Цілу тонну.

— Норо, я теж тебе кохаю.

Якимось дивом Норі нарешті вдалося підняти голову і поглянути на Трейвіса. Його карі, майже чорні очі світилися теплом. Нора обожнювала ті очі, його високе перенісся та тонку лінію носа. Вона обожнювала кожну деталь його худорлявого, аскетичного обличчя.

— Я перший повинен був зізнатися, бо мені це простіше, ніж тобі, — промовив Трейвіс. — Слід було сказати ще кілька днів чи тижнів тому: «Господи, Норо, як я кохаю тебе!» Але я боявся. Я втрачаю всіх людей, яких кохав. Але, можливо, цього разу все буде по-іншому. Можливо, ти зміниш моє життя, як я змінив твоє, і цього разу щастя посміхнеться мені.

Норине серце шалено билося. Вона ледь могла дихати, але промовила:

— Я кохаю тебе.

— Ти вийдеш за мене заміж?

Нора була вражена. Вона очікувала чого завгодно, але точно не цього. Лише того, що Трейвіс зізнався їй у коханні й вона відповіла йому взаємністю… лише цього було достатньо, щоб ощасливити її на багато тижнів або й місяців. Нора сподівалася, що поволі підступатиме до цього почуття, як до величної і таємничної будівлі на кшталт нововідкритої піраміди, яку спершу слід вивчити і роздивитися в усіх деталях, а вже потім можна зважитися зазирнути всередину.

— Ти вийдеш за мене заміж? — повторив Трейвіс.

Це було дуже швидко, аж занадто, і хоча Нора сиділа на кухонному кріслі, раптом її голова пішла обертом, так наче вона була на каруселі. Злякавшись, вона спробувала сказати Трейвісу, щоб він не поспішав, пояснити, що у них достатньо часу, щоб обдумати наступний крок, перед тим як його зробити, але, на свій подив, почула:

— Так. О, так!

Трейвіс узяв її за руки. Нора розплакалася, але то були сльози щастя.

Хоча Ейнштейн і був занурений у книгу, він розумів, що щось відбувається, відтак підійшов до столу, обнюхав пару, потерся об їхні ноги і щось задоволено прогарчав.

Трейвіс запитав:

— Наступного тижня?

— Одружимося? Але ж потрібен час, щоб отримати свідоцтво та залагодити все інше.

— Не у Лас-Вегасі. Я заздалегідь зателефоную до церкви щодо вінчання. Ми поїдемо туди наступного тижня й одружимось.

Плачучи і сміючись одночасно, Нора промовила:

— Я згодна.

— Чудово, — посміхаючись, промовив Трейвіс.

Ейнштейн