Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Дійсно, — сказав управитель, — щоб послухати вибухи, краще влаштувати стрілянину з автомата, принаймні так можна відлякати цих людей.

Управитель був справді розумною людиною, він наморщив ніс і сказав:

— О, вони такі запашні!

Потім він, раптом прозрівши, ляснув себе по чолу, й сказав:

— О Небо, паничу! Це ж уб’є тих голодних людей!

Він схопив мене за руку й потягнув на чотирикутну оглядову вежу фортеці. Оглядова вежа була висотою з п’ятиповерховий будинок, з неї відкривався дуже великий простір.

— Як людина, яка вигадала гарну ідею, ти не повинен хвилюватися, — сказав мені управитель.

— Але я трохи хвилююся, — відповів йому я.

Дролма, яка керувала смаженням ячменю, підвела голову й подивилася на нас. Мабуть, їй було шкода спалити так багато зерна. Я помахав до неї рукою, й вона зрозуміла, що я хотів сказати, адже наближені до мене люди завжди розуміли, що я маю на увазі. Дролма також помахала мені рукою, а її підлеглі висипали ще більше ячменю на розпечені сковорідки. Можна було побачити, що хоча вона й не стала знову тією Дролмою, якою була, коли спала зі мною, однак більше вже й не була схожа на упосліджену куховарку.

Вогонь справді гарна річ: він не тільки підсмажував ячмінь, але й підсилював його запах удесятеро, а то й у сто разів, і живе зерня, перш ніж померти, сходило іскрами. Таким чином із фортеці почав підніматися звабливий запах, і вітер розніс його по дикому полю. Усі ті голодні люди попідводили свої голови до неба, і крила їхніх носів жадібно роздулись, а кроки зробились такі непевні, як у п'яних. Однак чи хтось бачив коли-небудь сотні й тисячі людей, чоловіків і жінок, старих і молодих, які б усі разом були п'яні? Я певен, що ніхто. Коли так багато людей одночасно дивляться на небо, це виглядає дуже зворушливо. Голодні люди йшли, спотикаючись, не дивлячись собі під ноги, а дивлячись на небо. Нарешті, їхні кроки сповільнились, і вони утворили коло на полі. Там вони трохи покрутились, потім зупинились, трохи постояли, а потім повалились.

Усі ці голодні люди знепритомніли від насиченого запаху ячменю.

Так я на власні очі переконався, що ячмінь має більшу силу, ніж рушниці й гармати.

Тоді ж я зрозумів, чому батько вірив, що ціну ячменю можна збільшити в десять разів.

Я віддав наказ відчинити браму фортеці.

Не знаю, де старший брат знайшов майстрів, які виготовили таку гарну браму. Зачиненою вона виглядала важкою й надійною, але при цьому вільно відкривалась. Тож тепер колеса під стулками брами прогуркотіли, як грім, і вона відчинилась. Усі наші люди з фортеці вийшли й поклали перед кожним голодним, який лежав на землі, жменю смаженого ячменю (і то надзвичайно запашного ячменю). Коли цю справу було завершено, сонце вже сіло за гору й почався вечір. Люди опритомніли під сутінковим вітерцем і зауважили, що їм з неба впав ячмінь. Поївши його, вони сповнились сил. Підвелись і, один за одним, освітлювані тьмяним присмерковим промінням, перейшли маленьку річку, перетнули ступінчастий хребет і зникли з моїх очей.

За моєю спиною кашлянув управитель. Я подумав, що його пройняло протягом чи він застудився, тож сказав:

— Кажи, що ти хочеш сказати.

— Якби довелося їхати не з тобою, а зі старшим паничем, я б не наважився казати, що думаю.

Я знав, що він говорить щиро, однак усе ж запитав його:

— Це тому, що я дурний?

Управитель затремтів на мить, а потім сказав:

— Я хочу сказати правду: можливо, ти — дурень, а можливо — найрозумніша людина в світі. Так чи інак, але я завжди — на твоєму боці.

Мені дуже хотілося почути, як він скаже, панич — розумна людина, однак він цього не сказав. У мене серце аж застигло на мить, — мабуть, я дійсно таки був дурнем. Однак він у той же час висловив до мене відданість, і це заспокоювало. Я сказав:

— Кажи. Що думаєш, те й кажи, не бійся.

— Завтра або, щонайпізніше, післязавтра наші гості прибудуть.

— Тоді зроби все необхідне для зустрічі гостей.

— Найкраще, це якщо вони вважатимуть, що ми зовсім не готові до цього.

Я посміхнувся.

Коли я дізнався, що туси Лха Шопа їде, я взяв із собою побільше людей, а також найсучаснішу зброю, що наводила паніку на багатьох туси, й поїхав у гори полювати. Тож у той день наш родич туси Лха Шопа під'їжджав до кордонів під рясні залпи рушниць. Ми ж знайшли невеличкий перевал і дивилися звідти, як він наближається до фортеці, а також стріляли в небо, аж