Читати книгу - "Коли курява спаде"

— О Небо! Це ж іще один замок туси!

Але це була підробка.

Будинок із великим внутрішнім двором був триповерховим, повністю зведеним із лесу з домішками дрібного піску. Великі вікна й двері були обернені всередину, а вузькі бійниці, які також слугували вікнами, — назовні. Найнижчий, напівпідземний, поверх слугував складом, а два верхні житлові поверхи могли бути помешканнями або ж правити за місце, звідки зручно поливати ворога вогнем (при цьому стріляти в нападників можна було, навіть лежачи в ліжку). Мені було шкода старшого брата через те, що він жив не в ті часи: в епоху, коли кордони між туси були ще не визначені, він, напевне, був би видатним героєм. Наскільки я розумів, батько не просив його будувати на кордоні фортецю. Батько день за днем старів і часто повторював: «Звичаї змінилися».

При цьому в більшості випадків він говорив це не стверджувальним тоном, а питав із дуже незрозумілим виразом обличчя: «Звичаї дійсно змінилися?»

Мій старший брат, однак, зовсім не помічав, якого болю завдає батькові ця незрозумілість і, як нівроку, казав:

— Звичаї завжди змінюються, але ми, Мерці, вже такі потужні, що нам не потрібно хвилюватись у жодному випадку — змінюється там світ чи ні.

Батько знав, що коли стануться дійсно значні зміни, їхні наслідки буде важко передбачити для будь-кого з туси, навіть такого сильного, як ніколи раніше, якщо він не пристосується до них. Тому туси обертав своє обличчя із незрозумілим виразом до свого пришелепуватого сина. Я відразу ж відчував біль, що зачаївся в батьковому серці, і в мене на обличчі з'являвся вираз, відповідний до болю в серці туси. Коли ж туси бачив біль свого серця, явлений на обличчі дурного сина, скидалося на те, що батько й син стають один тілом.

Коли батько казав, що звичаї змінились, він мав на увазі, що змінилися багато речей на підвладних йому землях. Раніше наші предки будували замки у вигляді міцних фортець у центрі підвладних їм земель, а тепер, бачте, фортеці будують на кордонах. Нам, звичайно ж, ще доведеться воювати з іншими туси, однак війна рушниць і гармат уже минула, і ми в ній виграли, цієї ж весни ми будемо воювати ячменем. Проте для ячмінної війни не потрібні грандіозні фортеці.

Однак наша влада трималася лише в межах фортеці.

То був голодний рік, але ми ходили по великих купах зерна, розмовляли, бачили сни. Ячмінь, кукурудза, зернятко до зернятка, лежали в темних коморах, а їхній аромат піднімався вгору й заповнював наші сни. А тим часом весняними дикими полями скрізь блукали голодні люди із зеленими обличчями. Багато хто з них навіть перед смертю мріяв наїстися хоча б уві сні, але не міг. А ми, можна сказати, спали на купах зерна. Підлеглі усвідомлювали це, і на обличчях у них було написано, що вони пишаються тим, що є рабами й народом родини Мерці.

Прийшла черга поговорити про наших сусідів.

Більше ста років тому туси Лха Шопа був надзвичайно сильним. Однак сильні туси завжди принижують слабких, спираючись на свою силу. Колись вони силою одружили свою доньку з туси Мерці, таким чином туси Лха Шопа став дядьком по матері туси Мерці. Згодом наш спільний сусід туси Ронггонг піднявся й переміг їх. Туси Мерці скористався цією нагодою й віддав доньку свого брата третьою дружиною туси Лха Шопи. Таким чином туси Мерці став дядьком туси Лха Шопи.

Прибувши на кордон, я очікував, що родичі приїдуть до мене якомога раніше.

Проте туси Лха Шопа розчарував мене.

Щодня ті голодні люди із позеленілими від голоду обличчями ходили навколо нашої фортеці, повної ячменю: одне коло, наступне коло, ще одне коло; одне коло, наступне коло, ще одне коло… аж у мене запаморочилось у голові. Якщо вони хотіли в такий спосіб захопити фортецю, то це було просто смішно. Однак коли я дивився на те, як ці люди постійно намотують кола, без перепочинку й не зупиняючись, — одна група покрутиться два дні, потім прийде наступна й покрутиться три дні, — у мене виникало дуже неприємне відчуття. При цьому наш колишній дядько по матері, а майбутній племінник так і не показувався. Його люди вмирали одне за одним, — покрутяться-покрутяться і впадуть на землю, і більше не встануть. Можливо, туси Лха Шопа намагався в такий спосіб пробудити в мені милосердя та співчуття? Однак якщо це дійсно так, то він — не туси. Адже жоден туси на цій землі не буле покладати свої надії на милосердя інших. Це тільки бідні люди можуть мати такі наївні погляди. Наразі тільки весна день за днем все більше ставала схожою на весну.

Одного дня я покликав до себе куховарку Дролму й наказав їй покинути приготування їжі, а взяти собі десять підлеглих, встановити десять сковорідок на опорах у дворі й засмажити ячмінь. Невдовзі вогонь розгорівся, і язики полум’я, роздмухані вітром, запалахкотіли й почали лизати дно сковорідок. На вишикуваних у ряд десяти сковорідках швидко почали розриватися зернини. Управитель подивився на мене, не розуміючи, тоді я сказав:

— Це