Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коли курява спаде 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли курява спаде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли курява спаде" автора Алай. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 218
Перейти на сторінку:

Моя дурнувата відповідь: «Але ж вона моя служниця?» — викликала в нього нестримний сміх.

Я сказав Тхарні:

— Ну добре, добре, не плач, чекай на мене вдома.

По дорозі до кордону перед нами й поза нами йшли багато людей, які приходили шукати зерно, але тепер повертались із порожніми руками. Коли ми зупинялись поїсти, я наказував підлеглим давати трохи й їм. Через це усі вони почали казати, що другий панич родини Мерці — милосердний. Кульгавий управитель сказав мені:

— Можливо, невдовзі саме ці люди нападуть на нас, як голодні вовки.

— Правда? — спитав я. — Вони зможуть так зробити?

Управитель похитав головою і сказав:

— Чомусь обидва паничі не дають мені змоги бачити майбутнє.

— Правда? — знову перепитав я. — Ти не можеш його бачити?

Він сказав:

— Однак я певний, що в нас там краще, ніж у старшого панича. Це — напевне. Я обов'язково допоможу тобі, чим зможу.

— Ми також допоможемо, чим зможемо, — сказав Соднам Г’ялцен, який ішов попереду мого коня.

Управитель вдарив його по тілу пліткою.

Я розсміявся, і так весело, що ледь не впав з коня.

— Паничу, ти занадто добрий до підлеглих, — сказав управитель. — Це — неправильно. Туси так не поводиться.

— А навіщо мені поводитись, як туси, якщо майбутнім туси буде мій старший брат? — спитав я.

— Якби це було так, туси не відправив би тебе на північні кордони. — Зауваживши, що я нічого не кажу, він торкнув вуздечку свого коня й порівнявся зі мною, а потім стишив голос і сказав: — Паничу, обережність потрібна, однак ми також повинні знати твої наміри. Я хочу тобі допомогти, проте я маю знати, що в тебе на думці.

Я щосили врізав батогом по заду його коня, і той відразу ж підкинув копита, ледь не скинувши зі спини найбільш щирого управителя родини Мерці. Я дав ще одного батога, й кінь стрілою помчав уперед, здіймаючи за собою по дорозі бліду жовту куряву. Я ж натягнув повід і залишився позаду, в команді своїх підлеглих. Моя колишня служниця постійно відверталась від мене по дорозі. На спині вона несла казан і невелику в’язанку дров, а обличчя її вздовж і впоперек було перемазане сажею. Загалом вона зовсім не була схожою на ту Дролму, що вивчила мене кохатись. Її нинішній вигляд змусив мене відчути хиткість людського життя, і моя душа сповнилась сумом. Я підкликав одного з підлеглих і наказав йому понести казан замість неї, а їй наказав піти до струмка і змити зі свого обличчя бруд. Вона задріботіла перед моїм конем. Я мовчав, вона — також. Я не знав, що маю робити, адже я не збирався більше з нею спати, що ж я хотів? Моя дурна голова не повідомляла мені цього. У той момент плечі Дролми сильно затрусились — вона плакала.

— Ти шкодуєш, що вийшла за срібляра? — спитав я.

Вона спочатку закивала головою, а потім захитала головою.

— Не бійся.

Я й гадки не мав, що вона раптом скаже таке:

— Паничу, люди кажуть, що ти можеш стати туси, стань ним швидше!

Її біль сповнив моє серце. Дролма хотіла, щоб я став туси, адже тоді я міг би звільнити її з рабського становища. Тоді я відчув, що дійсно маю стати туси Мерці.

— Ти ж ніколи ще не була на кордонах, — сказав я. — Тож поїдь подивись, а потім можеш повертатися до свого срібляра.

Вона впала на коліна прямо на цій завішеній курявою весняній дорозі і вклонилась до землі, її чоло знову заліпило порохом. Бачите, як марно шукати спогади про минулі дні? Бачите, на що перетворилась дівчина, яка так чисто вдягалась, поки була поруч зі мною? Я підстьобнув коня й поїхав уперед. Чотири кінські копита здійняли за собою на весняній дорозі жовту куряву. Вона вкрила всіх людей позаду мене.

Весна набирала сил і здавалося, що ми їдемо в самісіньке її серце цим довгим шляхом. Коди ми прибули на кордон, дикі азалії уже скрізь розпустили свої квіти. Разом з тим побільшало й голодних людей, які йшли звідусіль у пошуках зерна. І поки весна набирала силу, на обличчях голодних людей дедалі більше проступав зелений колір — як у трави, що весною розчинялась у небосхилі або як у вируючої зеленої води.

Старший брат збудував склад чудово. Я маю на увазі, що якби тут довелось воювати, він був би надійною фортецею.

Звичайно ж, я ще маю сказати, що старший брат не був творчою людиною. У це було важко повірити — такий розумний спадкоємець туси, так подобається дівчатам і раптом — нетворчий. Коли ми дісталися кордону й нашим очам явилося архітектурне творіння старшого брата, кульгавий управитель

1 ... 91 92 93 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли курява спаде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли курява спаде"