Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

— Дозвольмо йому висловитися, — озвалася Там. — Це не перша Рада, на якій башар з’являється як рівня нам.

Беллонда на якийсь міліметр опустила підборіддя.

Звернувшись до Одраде, Теґ сказав:

— Уникання воєнних дій є питанням розумної розвідки — різносторонності та інтелектуальної сили.

«Кидає нам наш власний жаргон!» Вона почула в його голосі ментата; Беллонда, вочевидь, теж це помітила. Розум і розвідка — подвійне бачення. Без цього воєнні дії часто розгортаються за випадковою схемою.

Башар сидів мовчки, дозволивши їм мліти в юшці власних історичних спостережень. Жадоба конфлікту сягала далеко глибше, ніж свідомість. Тиран мав рацію. Людство діяло як «єдиний звір». Сили, що гнали цю велику збірну тварину, тяглися з племінних часів, чи то й ще давніших. Подібно до багатьох сил, на які люди реагували без роздумів.

Змішуй гени.

Здобувай якомога ширший Lebensraum[18] для своїх потомків.

Нагромаджуй енергію інших: збирай рабів, пеонів, сервів, кріпаків, ринки, робітників… Терміни часто бували взаємозамінними.

Одраде розуміла, що він робить. Знання, накопичені Сестринством, допомогли йому сформуватися як незрівнянному ментату-­башарові. Перетворилися для нього на інстинкти. Споживання енергії тягло за собою воєнне насилля. Це було описано як «загребущість, страх (що інші заберуть твої запаси), жадоба влади» і так далі, і так далі у марних аналізах. Одраде чула це навіть від Беллонди, яка, вочевидь, не надто прихильно спри­ймала, коли підвладний нагадував їм те, що вони вже знали.

— Тиран знав, — промовив Теґ. — Дункан цитував його: «Війна — це поведінка, що корениться в одноклітинному організмові прадавнього моря. Їж все, чого торкнешся, або ж з’їдять тебе».

— Що ти пропонуєш? — спитала Беллонда у своїй найкусючішій манері.

— Удаваний маневр на Гамму, а тоді удар по їхній базі на Перехресті. Для цього нам потрібно безпосереднє спостереження, з перших рук. — Він втупився в Одраде.

«Він знає!» — сяйнуло у свідомості Одраде.

— Думаєш, твої відомості про Перехрестя, коли це ще була база Гільдії, досі точні? — зажадала Беллонда.

— У них було замало часу, аби змінити те, що я зберігаю тут. — Він постукав себе пальцем по чолі, химерно пародіюючи жест Сестринства.

— Охоплення, — сказала Одраде. Беллонда гостро на неї глянула.

— Ціна!

— Втрата всього коштуватиме більше, — промовив Теґ.

— Сенсори Простороскладки мають бути невеликими, — відмітила Одраде. — Дункан налаштував би їх так, щоб викликати вибух Гольцмана при контакті?

— Вибухи були б видимими і дали б нам траєкторію. — Він відкинувся на спинку крісла і задивився на неокреслене місце на стіні позаду Одраде. Чи приймуть вони? Він не наважувався лякати їх черговим виявом свого дикого таланту. Якби Белл знала, що він може бачити не-кораблі!

— Дій! — сказала Одраде. — Ти командуєш. Користуйся цим.

В Іншій Пам’яті виразно залунало хихотіння Тарази. «Попусти йому віжки, хай діє на власний розсуд! Так я здобула свою велику репутацію!»

— Ще одне, — сказала Беллонда й глянула на Одраде. — Ти будеш його шпигункою?

— Хто ще зможе потрапити туди і передавати спостереження?

— Вони моніторитимуть кожен засіб передачі!

— Навіть повідомлення нашому спостерігачу на не-кораблі, що ми не стали жертвами зради? — спитала Одраде.

— Зашифроване послання, приховане в передачі, — пояснив Теґ. — Дункан розробив шифр. Потрібні місяці, щоб його зламати, та ми сумніваємося, чи його присутність взагалі помітять.

— Божевілля, — пробурмотіла Беллонда.

— Я зустрічався з військовим командиром Всечесних Матрон на Гамму, — зауважив Теґ. — Він не напружувався, коли йшлося про необхідні деталі. Думаю, вони надто самовпевнені.

Беллонда втупилася в нього, а башар дивився на неї невин­ними дитячими очима.

— Хто входить тут, покинь здоровий глузд! — сказав він.

— А зараз усі йдіть, — розпорядилася Одраде. — Маєте свою роботу, тож виконуйте її. І, Майлсе…

Він уже зсунувся з крісла, але стояв біля нього, дивлячись як завжди, коли чекав, що Мати скаже йому щось важливе.

— Ти мав на увазі безумство драматичних подій, зазвичай ще підсилених воєнними діями?

— А що ще? Ти ж не думала, що я мав на увазі ваше Сес­тринство!

— Інколи Дункан грає у ці ігри.

— Я не хочу, щоб ми підхопили шаленство Всечесних Матрон, — сказав Теґ. — Це заразне, знаєш.

— Вони намагалися контролювати сексуальний потяг, — промовила Одраде. — Ти завжди випускаєш з уваги цей аспект.

— Безумство втечі, — погодився він. Сперся об стіл, його підборіддя було лише трохи вище стільниці. Щось пригнало сюди цих жінок. Дункан має рацію. Вони чогось шукають і водночас від чогось тікають.

— Маєш дев’яносто стандартних днів на підготовку, — сказала вона. — Ані днем більше.

***

Іш яра аль-ахдаб хадбат-у (Горбань не бачить власного горба. — Народний вислів). Коментар Бене Ґессерит: горб можна побачити у дзеркалі, але дзеркала можуть показати всю цілісність.

Башар Теґ

Була у Бене Ґессерит слабкість, яку, Одраде знала, невдовзі розпізнає все Сестринство. Їй не давало розради те, що вона побачила її першою. «Відмова від нашого найглибшого ресурсу, коли ми найбільше його потребуємо!» Ті, хто рушив у Розсіяння, вийшли за межі людської можливості нагромаджувати досвід у контрольованій формі. «Можемо лише виділити необхідне, а необхідність — питання оцінки». Життєво важливі дані залишаються приспаними у великих і малих подіях, акумулюючись у інстинктах. І ось до чого врешті-решт доходить — вони мусять покладатися на безмовне знання!

У цій епосі слово «біженці» набуло докосмічного значення. Групки Превелебних Матерів, висланих Сестринством, мали щось спільне з давніми картинами втікачів, які відстали від більшого гурту. Пленталися забутими дорогами зі своїм жалюгідним скарбом, зав’язаним у вузол, тягли з собою старі візочки та іграшкові візки. Або ж стосами вкладалися у перекривлені вантажівки, рештки людства, вчеплені ззовні й густо набиті всередині, усі обличчя спорожнілі від розпуки чи розпалені відчаєм.

«Так ми повторюємо історію знову і знову».

Коли Одраде незадовго до ланчу входила до труби ліфта, її думки далі чіплялися Сестер-Розсіянців: політичних біженців, економічних біженців, військових біженців.

«Це твій Золотий Шлях, Тиране?»

Видіння Сестер-Розсіянців не відпускали Одраде й тоді, коли вона увійшла до Зарезервованої їдальні Централі, доступ до якої мали тільки Превелебні Матері. Вони самі себе обслуговували біля стійки.

Минуло двадцять днів, відколи вона відпустила Теґа у військовий табір. Централлю кружляли всякі чутки, особливо серед Прокторок, хоча досі не було ознак чергового голосування.