Читати книгу - "Американська трагедія"

— Ні, це нічого, — сказав Клайд, прикидаючись спокійним і впевненим, хоч навіть зараз ніяковів перед нею. — Я відправлю їх униз, до пральні, а потім побачимо, чи не можна буде поставити новий штамп. Але це, по суті, не наша провина.

Він ласкаво посміхнувся їй, і вона, хоч мала вже відійти, відповіла йому стриманою посмішкою, побоюючись, чи не надто ясно впадає у вічі, що саме привело її сюди.

— Ні, не йдіть, — додав він швидко. — Я хочу у вас щось спитати. Ще від неділі я шукаю нагоди поговорити з вами. Нам треба де-небудь зустрітися, згода? Правда, за тутешніми правилами завідуючий не повинен мати нічого спільного з робітницею свого відділу — я хочу сказати, за межами фабрики. Але мені все-таки хочеться з вами зустрітися, гаразд? Знаєте, — і він посміхнувся їй ніжно і вкрадливо, — відтоді як ви тут працюєте, я просто до нестями захоплений вами, а після неділі стало ще гірше. І я не хочу, щоб якесь старе правило стало поміж нас. А ви?

— Справді, не знаю, чи зможу я… — відповіла Роберта; тепер, коли все сталося так, як їй хотілося, вона жахалася своєї сміливості. Вона тривожно озиралася, і їй здавалося, що очі всіх, хто є в штампувальній, стежать за нею. — Я живу в містера і місіс Ньютон — це сестра і зять моєї подруги, і вони дуже суворі. Інша справа, коли б… — вона хотіла додати «коли б я була вдома», але Клайд перебив її:

— Тільки, будь ласка, не відмовляйтеся! Будь ласка! Мені необхідно бачити вас! Я не хочу завдавати вам ніяких неприємностей, інакше я з радістю прийшов би до вас додому.

— Ні, ні, це неможливо, — застерегла Роберта. — В усякому разі поки що не можна.

Своєю зніяковілістю вона несвідомо дала Клайдові зрозуміти, що коли-небудь пізніше хотіла б прийняти його у себе.

— Ну, гаразд, — усміхнувся Клайд, бачачи, що вона вже йде на поступки. — Ми можемо просто пройтися — хоча б вашою вулицею, якщо хочете, в кінці її, де майже немає будинків. Або давайте погуляємо в маленькому парку Могаук, якраз на березі, на захід від Дрім-ленда, знаєте? Приїжджайте туди, я зустріну вас біля зупинки. Згодні?

— Але я боюся… я боюся їхати так далеко. Я ніколи нічого такого не робила. — Вона подивилася на Клайда щирим невинним поглядом. Він був у захваті: вона така мила, і в них буде побачення! — Знаєте, — продовжувала Роберта, — я просто боюся їздити куди-небудь одна. Тут так полюбляють розпускати плітки. Хто-небудь, звичайно, мене побачить. Але…

— Але… що?

— Боюся, що я надто довго стою біля вас. Як по-вашому?

Вона мало не задихнулася, сказавши це. І Клайд, зрозумівши, які

відверті її слова, хоча в них, власне, нічого не було незвичайного, сказав поквапно і наполегливо:

— Ну, тоді давайте зустрінемося в кінці тієї вулиці, де ви живете. Виходьте сьогодні ввечері на кілька хвилин, — скажемо, на півгодини, гаразд?

— Ні, сьогодні я не можу… Не так скоро. Я повинна спершу подивитися… влаштувати… Якось іншим разом…

Схвильована і збентежена цією надзвичайною подією в її житті, вона, як іноді бувало і з Клайдом, то посміхалася, то хмурилася, сама того не помічаючи.

— Тоді, може, в середу ввечері, о-пів на дев'яту або о дев’ятій? Ви прийдете? Ну, будь ласка!

Роберта тривожно обмірковувала, що відповісти. З цю хвилину вона безмірно подобалася Клайдові: вона озиралася, мабуть усвідомлюючи, що на неї дивляться і що вона стоїть біля нього надто довго як для першої розмови.

— Я думаю, мені тепер краще піти на своє місце, — сказала вона, не відповідаючи на його запитання.

— Ще хвилинку, — просив Клайд. — Ми з вами не домовилися,

0 котрій годині в середу. Адже ви прийдете? Виходьте о дев’ятій або о-пів на дев’яту, — словом, коли хочете. Я чекатиму, починаючи з восьмої. Прийдете?

— Ну, гаразд. Скажемо, о-пів на дев’яту або між пів на дев’яту

1 дев'ятою, якщо я зможу. Добре? Якщо зможу, я прийду. А коли що-небудь трапиться, я скажу вам уранці.

Вона почервоніла і знову озирнулася зніяковіло і тривожно, потім швидко попростувала до свого місця; вона вся тремтіла з голови до ніг і мала такий винуватий вигляд, наче її викрили в страшному злочині. А Клайд за своєю конторкою мало не задихнувся від хвилювання… Чи не чудо, що він так говорив з нею, і вона погодилася, вона наважилася на побачення з ним тут, у Лікурзі, де його всі добре знають? Це щось надзвичайне!

А Роберта думала, як чудесно буде погуляти і поговорити з ним при світлі місяця, відчувати потиск його руки і слухати його ніжний, пестливий голос.

РОЗДІЛ XVII

Було зовсім темно, коли Роберта в середу ввечері крадькома вислизнула з дому, щоб зустрітися з Клайдом. Але перед цим скільки сумнівів і боротьби з самою собою! їй не тільки важко було подолати власні внутрішні вагання, — викликала немало тривог і задушлива, пошла і святенницька атмосфера, що оточувала її в домі Ньютонів. Відтоді як Роберта приїхала сюди, вона нікуди не виходила без Грейс Марр. А тут ще в цю середу, — вона зовсім забула про це, розмовляючи з Клайдом, — вона умовилася піти з Ньютонами і Грейс до баптистської церкви, де мала відбутися проповідь, а потім — вечір для парафіян з різними іграми, чаєм, тістечками і морозивом.

Через це вона була серйозно заклопотана, не знаючи, як їй звільнитися з цей вечір, поки не згадала, що за два дні перед тим м-рЛі-гет, помітивши, як добре і швидко вона працює, запропонував їй повчитися шити у м-с Брейлі, в сусідньому з штампувальною швейному цеху. Тепер, коли Клайдове запрошення збіглося із зібранням у церкві, Роберта вирішила сказати Ньютонам, що в цей вечір вона мусить піти додому до м-с Брейлі. Вона скаже це в середу ввечері, перед обідом. Таким чином вона зможе зустрітися з Клайдом. І вона встигне повернутися додому до повернення Ньютонів і Грейс. Так солодко буде слухати його… знову почути, як тоді, в човні, що вона здалася йому найгарнішою дівчиною в світі, коли стояла на березі і дивилася на водяні лілії. Багато, багато думок — невиразних, лякаючих, яскравих, — обсідало її: як і куди вони підуть і як потім