Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Того ранку плече боліло просто пекельно.

Я розтирала його і періодично підхоплювала сльози з підборіддя.

Це зрада.

Так жорстоко розправлятися з почуттями твоєї доньки. Не залишити жодного шансу щось змінити.

— Ясно, — пискнула я крізь плач. — Ти їх палила. Що ж... — цмокнула я сіллю на губах. — Про що вони хоч були? Про що він мені писав? Тільки не треба казати, ніби забула. І ти їх не читала. Це точно буде брехнею. Я впевнена, що ти їх читала.

Мама ще раз подивилася на «прощальний» лист. Розправила його на колінах. Потім обережно склала навпіл. І засунула в кишеню домашньої кофти.

Зробила кілька вдихів. Щоб віддихатися від сліз. І почала говорити.

— Він писав, що дуже сумує. Що батьки не дозволяли спілкуватися з тобою через інтернет. У них був доступ до його телефону. Мама перевіряла його кожні кілька днів, щоб переконатися — Рома припинив із тобою будь-який контакт. Загалом я знала, що його батьки були категорично налаштовані щодо тебе. Тому вірила розповідям хлопця. І я відчувала, як сильно він хоче тебе забрати до себе. Саме це мене й лякало.

— Зараз ми говоримо не про тебе. Мова йде про мене.

Мама опустила погляд.

І пошуршала фатальним листом у кишені. Зараз вона б усе віддала, тільки б лист зник. І я ніколи б не дізналася про його існування.

— Рома писав, що хоче приїхати на канікули. Офіційно — допомогти своїй бабусі з ремонтом. Але насправді він хотів приїхати до тебе. Він дуже сильно хотів тебе побачити. А ще він хотів запропонувати тобі... запропонувати... — мамин голос скувало спазмом.

— Він хотів мені запропонувати поїхати з ним?

Вона не відповідала.

Тільки тихо плакала, заплющивши очі.

Було ясно одне — мого майбутнього з Ромою не хотіли не тільки його батьки. Але й моя власна мати. Ми кохали одне одного всупереч. Тим страшнішим здавався мій фальшивий лист. Якщо уявити, який вигляд це мало для Роми.

Для нього я не просто зрадниця.

Я зіпсувала йому життя.

Через мене він не вірить у кохання.

Не може довіряти людям.

Але водночас він не в силах відпустити наше минуле.

— Якби була можливість все виправити і повернутися назад... Я б дозволила тобі вирішувати самій. Але тоді мені здавалося, що я роблю правильно. Мені просто хотілося, щоб ти була щаслива.

— Господи, мамо, ти хоч розумієш, що через тебе я тепер нещасна?! Про яке таке щастя ти говориш?! Я була б щаслива, якби залишилася зі Ждановим і не зустріла Давида! Він би ніколи мене не зрадив, бо не було б ніякого знайомства на весіллі моєї сестри!

— Я тебе навмисно туди відправила, — промовила раптом мама.

І в мене мороз пішов по шкірі.

— Що?

— Я сподівалася, що ти знайдеш там собі пару. А про Ромку забудеш.

— Ти навмисно мене відправила туди, щоб я там «когось» знайшла? Тобі реально було байдуже, кого саме я там знайду? Тільки б не той, кого любила?! Ну то пишайся — я знайшла там виродка, який зрадив мене після п'ятнадцяти років шлюбу! У цьому був твій план?! Такого щастя ти бажала своїй доньці?!

Мамин голос став тихим і хрипким.

Вона практично не могла говорити.

Але чи було мені шкода її в ту хвилину?

Однозначно ні. Хоч вона моя мати.

У ту мить я її ненавиділа.

— Спочатку я хотіла іншого хлопця, — ошелешила мама подробицями мого сватання. — Я домовилася з мамою свідка з боку нареченої, що він познайомиться з тобою. Ви потанцюєте. А потім він якось загляне до нас у гості... Однак Давид усе зіпсував. Він як побачив тебе — вже не міг відірватися. Немов голодний пес. Накинувся на тебе, вчепився. Тому Сашкові він не дав і шансу. Твого майбутнього чоловіка було не зупинити. Так сильно ти запала йому в душу.

— Будь він проклятий, — відрізала я без зайвих сентиментів. — Будь проклятий Давид. І будь проклятий твій план з убивства мого справжнього кохання, мамо. Будь він проклятий.

— Я просто боялася, — знову вона повторювала безглузду причину своїх вчинків. — Я боялася, що ти поїдеш і залишиш мене одну.

— Ну і що з того?! — вирвалося в мене. — Що з того, якби поїхала?! Нехай би так і було! Я б поїхала! Але зате була б щаслива! Скажи мені чесно, — обняла її за голову, щоб мама нарешті глянула доньці в очі, — ти просто не хотіла бачити мене щасливою?! Ти просто не могла мені дозволити жити повноцінним життям із чоловіком, якого кохаю?! Це тому, що сама була нещаслива у шлюбі, так?! Ти просто хотіла, щоб я теж страждала, як ти?! Тому зараз тебе все влаштовує, коли Давид виявився зрадником, а Рома мене щиро ненавидить?! От зараз ти щаслива, правда?! Ти щаслива, що я втратила все! І мені залишилося тільки жити, як ти — нікчемно животіти, бо нікому я не потрібна! Ні Давиду, ні Роману, ні комусь ще! Жодному нормальному мужику в цьому світі! Тому що я довбана розлученка з двома дітьми і старіючою мамою, що спить і бачить мене самотньою до самої могили!