Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шляхи свободи. Зрілий вік 📚 - Українською

Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шляхи свободи. Зрілий вік" автора Жан-Поль Сартр. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 100
Перейти на сторінку:
треба було негайно ж спровадити Івіш.

— Гаразд, якщо ви не знаєте, що він робив, то я можу вам розповісти, — сказала Лола. — Він піднявся до мене в кімнату о сьомій годині, коли я вийшла, відімкнув двері, зламав замок скриньки і потягнув у мене п'ять тисяч франків.

Матьє не зважувався подивитися на Івіш, він лагідно сказав їй, втупившись у підлогу:

— Івіш, буде краще, якщо ви підете, мені треба побалакати з Лолою. Чи можу… можу я побачити вас сьогодні вночі?

Обличчя Івіш укрилося плямами.

— О ні, — сказала вона, — я хочу повернутися в гуртожиток, мені треба спакувати валізи, та й узагалі мені хочеться спати. Я страх як хочу спати.

Лола запитала:

— Вона їде?

— Так, — відказав Матьє. — Завтра вранці.

— Борис теж їде?

— Ні.

Матьє взяв Івіш за руку.

— Ідіть спати, Івіш. У вас була важка днина. То ви не хочете, щоб я провів вас на вокзал?

— Ні. Краще не треба.

— Тоді до наступного року.

Він дивився на неї, сподіваючись побачити в її очах бодай відблиск ніжности, та прочитав у них тільки паніку.

— До наступного року, — повторила вона.

— Я буду вам писати, — сумовито сказав Матьє.

— Авжеж, авжеж.

Вона рушила до дверей. Лола заступила їй дорогу.

— Даруйте! А хто може поручитися мені, що вона не йде до Бориса?

— Ну то й що? — запитав Матьє. — Як на мене, то вона вільна.

— Ану залишайтеся, — наказала Лола, хапаючи лівою рукою зап'ястя Івіш.

Івіш скрикнула від болю і гніву.

— Відпустіть мене! — закричала вона. — Не чіпайте мене! Не хочу, щоб мене чіпали!

Матьє хутко відштовхнув Лолу, й вона, щось бурмочучи, відступила на крок. Він очей не зводив із сумочки.

— Кляте бабисько, — процідила крізь зуби Івіш. Вона обмацувала зап'ястя великим і вказівним пальцями.

— Лоло, — сказав Матьє, не відводячи очей від сумочки, — дайте їй піти, мені багато треба сказати вам, але передовсім дайте їй піти.

— Ви скажете мені, де Борис?

— Ні, — відказав Матьє, — та я вам поясню цю історію з крадіжкою.

— Гаразд, забирайтеся звідси, — сказала Лола. — І якщо побачите Бориса, то скажіть йому, що я подала заяву в поліцію.

— Заяву вона забере, — тихо сказав Матьє, не зводячи очей із сумочки. — Прощавайте, Івіш, ідіть же хутчій.

Івіш не відповіла, і Матьє з полегшенням почув її легку ходу, що віддалялася, аж поки й геть стихла. Він не бачив, як вона пішла, та коли кроків її не стало чутно, то серце його на мить болісно стислося. Лола ступнула вперед і гукнула:

— Скажіть йому, що він помилився адресою! Скажіть, що він ще молодий, аби обвести мене круг пальця!

Вона обернулася до Матьє: погляд у неї був так само чудернацький і немов би сліпий.

— Ну? — суворо сказала вона. — Викладайте.

— Послухайте, Лоло! — сказав Матьє.

Та Лола знову зареготалася.

— Я ж не вчора народилася на світ, — регочучи, сказала вона. — Де ж пак! Мені вже не раз казали, я могла б бути його матір'ю.

Матьє підійшов до неї.

— Лоло!

— Він сказав собі: «Ця стара закохана в мене по вуха і тільки щаслива буде, якщо я поцуплю її грошики, вона ще й подякує мені». Він мене не знає! Не знає він ще мене!

Матьє ухопив її за руки і струсонув, як грушу, а вона, регочучи, знай кричала:

— Він мене не знає!

— Замовкніть! — щосили гаркнув Матьє.

Лола заспокоїлася і, здавалося, вперше його угледіла.

— Викладайте.

— Лоло, — сказав Матьє, — ви справді заявили на нього в поліцію?

— Авжеж. Що ж ви хочете мені сказати?

— Гроші украв я! — заявив він.

Лола байдуже глянула на нього. Він мусив повторити:

— Це я потягнув у вас п'ять тисяч франків.

— А, — сказала вона, — ви?

І стенула плечима.

— Його бачила хазяйка.

— Як же могла вона його бачити, якщо то був я?

— Бачила вона його, — роздратовано повторила Лола. — він потайці піднявся до мене о сьомій годині. Вона пропустила його, бо я попросила її. Я чекала на нього цілісінький день, а за десять хвилин після того, як я вийшла, він заліз у номер. Мабуть, він стежив за мною з-за рогу і піднявся, щойно побачив, що я пішла.

Вона говорила швидким і невиразним голосом, котрий виражав її непохитну впевненість. «Можна подумати, що вона хоче сама себе в цьому запевнити», збентежено подумав Матьє. Він сказав:

— Послухайте, о котрій годині повернулися ви додому?

— Першого разу? О восьмій.

— Так от, гроші ще були у скриньці.

— А я вам кажу, що Борис був у кімнаті о сьомій годині.

— Може, й був, він, мабуть, прийшов побачитися з вами. Але ж ви не заглядали до скриньки?

— Та ні, заглядала.

— О восьмій годині?

— Так.

— Лоло, не кажіть дурниць, — сказав Матьє. — Я ж знаю, що не заглядали. Знаю. О восьмій годині ключ був у мене, й ви не могли відімкнути скриньку. Втім, навіть якби виявили ви крадіжку о восьмій, то, виходить, ви чекали аж до півночі, щоб прийти до мене? О восьмій годині ви спокійно наклали грим, одягнули свою темну сукню і пішли до «Суматри». Правда ж?

Лола вороже зиркнула на нього.

— Хазяйка ж його бачила.

— Так, але ж у скриньку ви не заглядали? О восьмій вечора гроші ще були там. Я прийшов о десятій і взяв їх. Біля конторки була консьєржка, вона бачила мене і може підтвердити. Ви помітили крадіжку лише опівночі.

— Авжеж, — стомлено відказала Лола. — Опівночі. Та це не має значення. В «Суматрі» мені зробилося зле, і я повернулася. Лягла у ліжко і взяла скриньку. Там… там були листи, які мені захотілося перечитати.

Матьє подумав: «І справді, листи. Чому вона хоче приховати, що їх у неї вкрали?» Вони помовчали; часом Лола розгойдувалася назад і вперед, як людина, що спить навстоячки. Нарешті вона мовби прокинулася.

— То це ви обікрали мене?

— Я.

Вона коротко зареготалася.

— Залиште ці балачки для суду, якщо вже вам хочеться заробити півроку замість нього.

— Подумайте, Лоло, який мені зиск ризикувати свободою замість Бориса?

Вона скривила губи.

— Звідки ж я знаю, як ви там на нього впливаєте?

— Та це ж дурня! Послухайте, клянуся вам, це я: скринька стояла біля вікна, під валізою. Я взяв гроші й залишив ключ у замку.

Вуста її тремтіли, вона нервово бгала сумочку.

— Це все, що ви хотіли мені сказати? Тоді дайте мені піти звідси.

Вона хотіла було рушити до дверей, та Матьє перепинив її.

— Лоло, ви не хочете, щоб вас переконали.

Лола відштовхнула його плечем.

— А ви не бачите, в

1 ... 94 95 96 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Зрілий вік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шляхи свободи. Зрілий вік"