Читати книгу - "Червоне і чорне"

Коли Жюльєн зайшов до їдальні й побачив мадемуазель де Ла-Моль в глибокому траурі, він забув про своє незадоволення. Це здалося йому тим більш дивним, Що ніхто з членів сім'ї, крім неї, не був у чорному.

Після обіду він цілком отямився від того несамовитого збудження, в якому перебував цілий день. На його щастя, на обіді був той самий академік, який знав латинь. «Ось хто, мабуть, не буде з мене глузувати, подумав Жюльєн, — коли, як мені здається, мов запитання про траур мадемуазель де Ла-Моль виявиться безтактністю».

Матильда дивилась на нього з якимось особливим виразом. Ось воно, кокетство паризьких жінок точнісінько таке, як його мені змальовувала пані де Реналь, — подумав Жюльєн. — Сьогодні вранці я був з нею не дуже люб'язний, не виконав її примхи й не став з нею розмовляти. І від цього я піднявся в її очах. Звичайно, чорт ще себе покаже. Згодом її гордовита зневага знайде причину помститись на мені. Я тільки розпалюю її пиху. Яка різниця, коли порівняти з тим, що я втратив! Яка чарівна природність! Яка щирість! Я знав усі її думки перш, ніж вона їх висловлювала, я бачив їх зародження; в її серці у мене був тільки один супротивник — її страх за життя дітей; але це почуття розумне й природне, воно було мені навіть приємне, хоч я від цього й страждав. Ото дурний був! Мрії про Париж, якими я тоді тільки й жив, заважали мені оцінити по-справжньому цю божественну жінку.

Яка різниця, боже праведний! І що ж я бачу тут? Суху, зневажливу пиху, всі відтінки самолюбства, та й більш нічого».

Всі вже встали з-за столу. «Треба не прогавити мого академіка», — вирішив Жюльєн. Коли всі виходили в сад, Жюльєн підійшов до нього і лагідно, смиренно сказав, що цілком поділяє його обурення з приводу успіху «Ернані».

— Ах, якби ми жили в епоху таємних королівських наказів про арешти… — сказав він.

— Тоді б він не наважився! — скрикнув академік з жестом у стилі Тальма.

3 приводу якоїсь квітки Жюльєн процитував кілька рядків з «Георгік» Вергілія і заявив, що ніщо не «може зрівнятися з поезіями абата Даліля. Коротше кажучи, він намагався догодити академікові всілякими способами і нарешті сказав зовсім байдужим тоном:

— Треба гадати, мадемуазель де Ла-Моль дістала спадщину від якогось родича і тому в траурі?

— Як! Ви — своя людина в домі, — сказав академік, спиняючись, наче прикипів до місця, — і не знаєте про цю її манію? Справді диво, що мати дозволяє їй таке; але, між нами кажучи, ніхто в цій сім'ї не може похвалитись твердою вдачею. У мадемуазель Матильди характеру вистачить на всіх, і вона командує тут усіма. Сьогодні ж тридцяте квітня, — і академік замовк, хитро дивлячись на Жюльєна. Жюльєн усміхнувся так багатозначно, як тільки міг.

«Що спільного поміж владною вдачею, трауром і тридцятим квітня? — думав Жюльєн. — Я, мабуть, осоромився ще більше, ніж гадав».

— Признаюся… — сказав він академікові, запитливо дивлячись на нього.

— Пройдімось по саду, — сказав академік, радіючи нагоді пуститись у довге й барвисте оповідання. — Як! хіба ви не знаєте, що трапилось тридцятого квітня тисяча п'ятсот сімдесят четвертого року?

— Де? — здивовано спитав Жюльєн.

— На Гревській площі.

Жюльєн був такий вражений, що навіть ця назва нічого йому не пояснила. Природжена допитливість і нагода почути щось трагічне, що його так захоплювало, викликали в його очах той особливий блиск, який оповідачеві так приємно бачити в слухача. Академік, радий з того, що знайшов такі нашорошені вуха, докладно розповів Жюльєнові, як тридцятого квітня тисяча п'ятсот сімдесят четвертого року найвродливішому юнакові свого часу Боніфацію де Ла-Молю і його другові Аннібалу де Коконассо, п'ємонтському дворянинові, відтяли голови на Гревській площі.

— Ла-Моль був коханцем королеви Маргарити Наваррської, і зверніть увагу, — додав академік, — що мадемуазель де Ла-Моль зветься Матильдою-Маргаритою. В той же час Ла-Моль був фаворитом герцога д'Алансона і близьким другом короля Наваррського — згодом Генріха IV, чоловіка його коханої. В останній день масниці тисяча п'ятсот сімдесят четвертого року двір перебував у Сен-Жермені разом з бідолашним королем Карлом IX, що був уже при смерті. Ла-Моль задумав визволити своїх друзів принців, що їх королева Катерина Медичі тримала при дворі як бранців. Він під'їхав до стін Сен-Жермена з двома сотнями вершників. Герцог д'Алансон злякався, і Ла-Моль віддалив руки ката.

Але найбільше зворушує мадемуазель Матильду в усій цій історії те, про що вона сама мені розповіла сім чи вісім років тому, коли їй було всього дванадцять років, — бо це така голова, така голова! — І академік звів очі догори. — Та найбільше вразило її в цій політичній трагедії те, що королева Маргарита Наваррська, сховавшись в одному з будинків на Гревській площі, наважилась послати до ката по голову свого коханця. І коли настала північ, вона взяла цю голову, повезла її в кареті в каплицю біля підніжжя Монмартрського горба і там сама поховала її.

— Та невже це правда? — зворушено вигукнув Жюльєн.

— Мадемуазель де Ла-Моль зневажає свого брата за те, що він, як ви бачите, зовсім не зважає на цю давню історію і не надягає трауру тридцятого квітня. Після цієї події, на спогад про близьку приязнь між де Ла-Молем і італійцем Коконассо, якого звали Аннібалом, — всі чоловіки в сім'ї Ла-Моль носять це ім'я. — І, кажуть, — додав академік тихіше, — що цей Коконассо був, за словами самого Карла IX, одним з найжорстокіших убивць двадцять четвертого серпня тисяча п'ятсот сімдесят другого року. Та як це могло трапитись, любий Сорель, щоб ви, своя людина в домі, не знали цієї історії?

— Ось чому мадемуазель де Ла-Моль двічі за обідом назвала свого брата Аннібалом. Я думав, що це мені почулося.

— Це був докір. Дивно, що маркіз дозволяв всі ці примхи… Майбутній чоловік цієї красуні таки матиме з нею клопіт.

Ці слова супроводились двома трьома глузливими фразами. Жюльєна неприємно вразило злорадство, що спалахнуло в очах академіка. «Ми схожі на двох слуг, що обмінюються плітками про своїх господарів, — подумав він. — Та від цього пана академіка можна всього чекати».

Якось Жюльєн застав його на колінах перед маркізою де Ла-Моль: він випрошував у неї посаду податного інспектора по тютюнових виробах для свого племінника з провінції.

Увечері молоденька покоївка мадемуазель де Ла-Моль, що кокетувала з Жюльєном, як колись Еліза, розповіла йому дещо про свою хазяйку, і він зрозумів,