Читати книгу - "Том 11"

Хтось і тепер і завжди однаково когось любить і хоче комусь «небо прихилити», але часом він не вміє писати так, як хотів би: розкис, голова болить, різні зайві думки заважають, от хтось і пише так якось блідо, апатично, зовсім не так, як думає про когось, як любить когось. А якби був тепер при комусь, то не потребував би сидіти та мазати пером по папері, а ліг би собі коло когось, наводив би на когось паси, може б, мало що говорив, а проте більше б сказав, ніж в сьому недотепному листі. Нехай мені хтось напише, як хтось мається, як його справи, чи не занадто прикро йому в Чернівцях і про все, про що тільки хтів би сказати комусь. І нехай напише, чи не дуже гнівається на когось, чи не вважає когось за «подлого»? Хтось дуже сього боїться, так боїться, що аж плакати хоче. Але якби хто бачив моє життя, то не дивувався б з таких нібито лінощів... Ой, ой, хтось такий втомлений, хтось зараз ляже (не спати, бо тепер день, а так, валятись).

Хтось когось дуже просить, щоб йому хоч карточку маленьку, чи не дуже сердиться.

Наші всі і Драгоманови Вам кланяються.

Хтось просить поздоровити св[яту] Анну і всю родину і всіх знайомих. А медведя не здоровить, бо не любить його так, як Міріам не любила учеників, ох, як не любить!.. Паси [...].

Леся

P. S. Чи не буде хтось такий добрий запитати п. Сі-мовича, чому він не обзивається до мене і що там робиться з моїм збірником віршів. До нього писав мій товариш зі Львова і теж не має відповіді. Я починаю думати, що або мої вірші загубились де, або п. Сімович слабий; і те, і друге рівно неприємно. Якщо мої вірші таки будуть друкуватись, то я прошу поправити там один пропуск: я там забула поставити під заголовками поезій «Легенди»

і «Трагедія» — «посвята товаришці Л. Старицькій-Черня-хівській», а тим часом се так повинно бути; прошу п. Сі-мовича конечне поставити сю посвяту па властивому їй місці. Я б написала сама до п. Сімовича, та не знаю, чи він в Чернівцях] і чи не змінив адреси. Кланяйтесь йому від мене і порадьте обізватись хоч словом до «безталанного поета», котрого твори він нібито хтів видавати.

Па!

Ваша Леся

181. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

27 листопада 1901 р. Київ 27 (14) .XI 1901

Хтось комусь пише пару слів, щоб сказати, що вже він завтра рушає за кордон і позавтрьому буде у Львові, там затримається днів два, і тільки в крайнім разі три, та й рушить далі. Не може сказати, як був би радий бачити когось у Львові, але сам до Чернівець тепер приїхати не може, бо мало часу. У Львові хтось все одно мусив би тепер бути, а в Чернівцях пробути тільки днів два, то се ж тільки і себе і когось подражнити, та й так ще: коли в Чернівцях] 2 дні, у Львові два, а день на переїзд, то се вже 5 днів, тоді комусь прийшлось би гнатись від Львова до С[ан]-Ремо безперестанку, бо хтось мусить за тиждень від сьогодні вже там бути конечне (з причин, не від мене залеяших), а їхати безперестанку півтретя доби хтось не може, буде дуже бідний і розкисне на самому иочатку, а він все-таки мусить глядітися, коли вже зважив аж так далеко їхати по здоров’я.

Вчора отримала листа від п. Сімов[ича], запрошує мене до Чердівець, але... скажіть йому те, що я Вам написала. Я сама вапишу йому зо Львова або десь з дороги, а тепер тільки скажу, що поручаю свої вірші («Відгуки») опіці божій та Сімовичевій, сама мушу вступитись, тільки все ж прошу не випускати їх з друкарні, й хоч би вже й зовсім готове було все видання, поки я не перегляну готового примірника, аби в разі потреби можна було додати спис «друкарських помилок», се, я знаю, нікому, крім автора, користі не дає, але нехай мені буде хоч тая потіха. От і все, а щодо деталів видання, то я щось уже за давністю й сама забула, о чім власне хтіла писати, пам’ятаю тільки, що треба поставити «посвята товаришці Людмилі Старицькій-Черняхівській» в заголовку «Легенд» і «Трагедії», але се вже, здається, відомо. Нехай не журиться малим розміром книжечки, в тім є навіть дещо доброго.

Нехай хтось за когось не боїться, що хтось «аж» до С[ап]-Ремо їде, в тім ще нема нічого страшного, от просто чиясь родина занадто про когось дбає, та й хоче, аби хтось був vorsichtig та й годі. Нехай хтось не гнівається на когось за минулу недбалість в листах, більш так не буде, то тільки в Києві так буває, а в Італії такого звичаю нема. Хтось писатиме часто, і хтось нехай пише. І нехай хтось не буде бідний. Нехай хтось комусь напише, чи він н<е дуже бідний.

Чиясь адреса в Італії буде тим часом така: M-me Natalie Sadovski, Corso Cavallotti, villa Natalia, San Remo, Italie (pour m-lle L. Kossatch) 2.

А тепер хтось мусить кінчати, бо має ще багато пе-редвиїзних справ і листів. Наші всі когось вітають, а хтось (білий) вітає чиюсь родину. Па! Нехай хтось пише і буде добренький, не гнівається. Па, па, па!

Леся

P. S. Що там робить татарська дитинка, чому не обзивається до біленької мами? Га?

1 Обережний (нім.).—Ред.

2 Пані Наталії Садовській. Бульвар Каваллотті, вілла «Наталія», Сан-Ремо, Італія (для панночки Л. Косач).

29 листопада 1901 р, Львів 16.ХІ 1901

Люба мамочко!

Доїхала я «як не може бути», без жадних авантюр і навіть без пересадок (окрім, звісно, на границі), спати можна було б зовсім добре, але мені чогось не спалося, часто прокидалась і взагалі мало спала, через те досить втомлена тепер, хоч не слаба, а так тільки сонна. Крив[и-нюк] зустрів мене на вокзалі; він мало змінився, хіба що трошки схуд. Живе, як видно по всьому, досить стіснено, хата в нього дуже поганенька. Працює, видко, чимало; прикростів ні він нікому, ні йому ніхто не робить. Окрім Крив[инюка], мало кого бачила з знайомих (в Ольги Федорівни] ще не була, нехай завтра!), навмисне не заявлялась, бо втомлена і не хочеться балачок провадити.

Позавтрьому рано думаю їхать далі,