Читати книгу - "Том 11"

Писатиму ще з дороги, а тепер вже кінчаю, бо втомлена.

Крив[инюк] всім кланяється, все допитувавсь, чому Оксана і Рада йому не відповідають.

Цілую міцно тебе, мамочко, і папу, і всіх наших. Була б вам дуже вдячна, якби застала вже одразу в С[ан]-Ремо звістку про Микося і про всіх,— надто сумно так виїздити, коли не всі здорові. Ще раз цілую тебе.

Твоя Леся

183. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

30 листопада 1901 р. Львів ЗО.ХІ 1901

Люба моя Лілея!

От тобі і колективне посланіє,— чи ждала? Се ж я вже на дорозі до С[ан]-Ремо! Не писала тобі з Києва, бо дуже була в роботі, в клопоті, та й певності не було ніякої з виїздом мало не до остатнього дня. Сюди я приїхала вчора, завтра думаю виїздити, бо мені тутешня погода щось не панує, та й не можу дуже затримуватися, бо маю певну дату, коли мушу бути в С[ан]-Ремо.

П[ана] Крив[иятока] застала я здоровим і сливе незмі-неним, тільки врядився вій тут погано, хату має неприємну, варто б її покинути.

Що ти мені нічого про свої проекти переселення до Львова не написала? Я тим дуже інтересуюсь. Пиши мені: San Remo, Corso Cavallotti, villa Natalia, a m-me Natalie Sadovski.

А тепер кінчаю, бо спішуся страх.

Міцно цілую тебе, моє Лілинятко.

Твоя Леся

184. ДО М. І. ПАВЛИКА

24 грудня 1901 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, Italia. 24.XII 1901

Шановний друже!

От Вам і листи, простіть, що не відіслала зараз, як п. Крив[инюк] написав. Отож я писала йому, здається, 18-го, що «завтра» посилаю, та й довела «даже до дне сего». Діло в тім, що я трошки слабувала, не виходила з хати, а чужих людей не завжди в дощ пошлеш на пошту. Ну, і недбальство своїм порядком, за що і прошу дружнього вибачення, сподіваючись, що ділу шкоди не вийшло з сеї проволочки. Посилаю ті листи, які тут маю, а більше до весии навряд [чи] дістану, хоч і досадно мені се.

З погодою я знов ожила, а то був тиждень дощу і мене вже пропасниця брала. Сьогодні справжнє літо, я це надворі в одній сукні пишу і знов помирилась з Італією, а то сердилась і ладна була хоч і втікати. Бувайте здорові.

Вашій мамі мій щирий поклін!

Л. Косач

185. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

28 грудня 1901 р. Сан-Ремо 28.ХІІ 1901

Люба мамочко!

Отримала твою записочку в листі п. Квітки і бачу, що ти дуже «ся розірвала», тільки не в галицькому значенні сього слова, гляди, коли б ти не занадто себе втомила та не довела до безсоння. Я писала папі, що була трохи нездорова (то все через той дощ! Отже, знайшов він мене і в Сан-Ремо), але від того часу я вже більш не була нездорова, найбільше, що так часом голова заболить і то не надовго. Правда, що й погода поправилась, хоч і бував дощ, але вже не з ранку до вечора, от сьогодні був тільки до полудня, а тепер таке сонце ясне, як літом. Вчора було страх тепло. Але се певне тільки в Сан-Ремо така весна, бо от тьотя бля з Мал[аньей] Фом[инич-ной] були вчора в Ніцці, то казали, що там дуже холодно і повітря якесь різке.

Еге ж, розігнались наші «тьотіньки» в Ніццу, а звідти ще й [в] Монте-Карло, кликали й мене з собою, та я не схотіла, не варт мені тепер їздити. Воно й добре, бо в тій подорожі не обійшлось без комічно-прикрих інцидентів. В Ніцці наші дами так зайнялись біганням по магазинах та купуванням всякої «дешевизни» (досить дорогої і не конче потрібної), що навіть не мали часу подивитись на могилу Герцена (здається, просто забули про неї). В М[онте]-Карло приїхали поночі, коли вже сливе нічого побачити не могли, розігнались на рулетку, але туди їх — не пустили! Так-таки просто не пустили, сказали, що сюди в costumes de voyage 1 не можна йти, ось, кажуть, ідіть в отель, перемініть убрання, а головно changez vos coiffures 2 (дами були в хустках, та ще й з «козиного пуху»), а тоді приходьте, і то краще пе сьогодні ввечері, а завтра рано, в 10-й (рано «панська публіка» не буває в казино). Наші вже до рана не ждали, а в другій годині ночі вернулись додому, іменно «не солоно хлебавши»...

Як я вже писала, бачилась я тут з п. Нестроєвою. Вона у мене була тричі, а я в неї всього раз і, певне, не хутко зберуся вдруге, бо воно й далеченько й височенько, а головно дуже прикре враження у мене від тії санаторії. Уряджена вона, здається, добре, «по всіх правилах», але б я там жити не хтіла, бо то гірше клініки. Куди там! Берлінська клініка далеко пе пригнічує настрою так, як та санаторія. Тут як полягають люди всі в тій Liegehalle 3, то всі чогось конаючими здаються, навіть хто в дійсності і не дуже слабий. Я б не мала ясної хвилини, якби там жила. А п. Нестр[оєва] каже, що власне таку обстановку найбільше любить. Значить, і се як на чий смак.

1 У дорожніх вбраннях (франц.).— Ред.

2 Перемініть ваші головні убрання (франц.).— Ред.

3 З&лі для відпочинку (чім.).—Ред,

Я дуже рада, що можу лишитись тут, де тепер живу, бо санаторій не терплю (та й дорого: 14—16 frs 1 в день, окрім різних suplements 2), а всі тутешні отелі та пансіони чогось мені непривітними здаються. До писательки Albini Bisi3 я перше мала охоту піти жити, а тепер мені та охота минула, відколи та пані почала нам присилати білети ва релігіозні конференції з досить високою платою па користь реставрації якоїсь нічим не значної церкви. «Собеседований» досить і в Києві, так я собі думаю, а живучи у сеї пані, може, було б трудно або негречно від них ухилятись. В гості я до