Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Шшшшшшшшшшшш!!!
Мить — і він знову готовий убивати. Убивати мене. Не маючи сумніву, що невдовзі це зробить.
Я злетіла, а він випростав крила.
Його тіло обернулось на тіло небесного змія.
Він рвонувся за мною.
А коли я впала, він перетворився на камінь. Уламок скелі.
Багатотонні брили.
— Зіграємо в Стоунхендж?
Однак ігри скінчилися.
І, пробиваючи наскрізь землю, каміння котилось одне до одного, щоб стати Вітчимом. Але цього разу…
Примара ночі. Пустий каптур, а в ньому — лише очі зорять у пітьмі.
Удар мечем. Але як убити Порожнечу?
Він був небесним змієм і чорним змієм землі.
Обертаючись на чудовиськ та монстрів. Звивався гадиною сліпою та безкостим велетнем з безліччю голів.
Він розсипався на частини й ставав відображенням незліченної кількості кривих дзеркал, щоб оточити мене, а потім знову обертався на самого себе.
Його лють кипіла в ньому, й від цього він збільшувався. Він переростав із жаху в жах.
Та вже коли вирішив — не бійся.
— Хоч кажуть, що боятися — не сором, а ти — не бійся, — пошепки сама до себе.
І відповідала:
— А я не боюся.
Він міг стати ким завгодно. Навіть ненависним Мачусі гренделем — пожирачем мертвяків.
А я була лише янголом.
Маленький янгол Крихітка.
Але часом і янгол може стати прокляттям, невідворотністю та долею.
Вітчим був багатоликий, він міг стати ким завгодно. І ось тепер, у подобі найжахливішого з демонів, він повільно підіймається вгору.
Він постав переді мною велетенським звіром, потворним мучителем тих, що спали. Від його рикання налилися отрутою моря.
Кігті-мечі. Піднесена для удару лапа.
І Крихітка відстрибує назад. Відстрибує, та не встигає утекти.
— Щщщщааааххх!!!
Удар розтинає Крихітці груди. Глибока рана від підборіддя і вниз. Щоб крізь неї вихопити й затиснути в лапі душу.
Я упала з передсмертним:
— Охххх!
І всі воїни довкола нас мовчали.
Вітчим поволі набув своєї подоби і, ставши поряд зі мною на коліно, обіперся рукою об мокру від моєї крові траву.
— То як, болить? — спитався він.
— Дуже, — ледь чутно відказала я.
— Зараз мине.
Він підніс руку.
А я стиснула свій меч.
— Не встигнеш, — проказав він.
— Можливо, — я докладала зусиль, аби меч не тремтів. — Усе можливо.
Я встигла ударити його…
Я вдарила, й моє тіло розпоролося від плеча до плеча.
Біль додався до болю? Хіба може бути біль, сильніший від того, коли за ліпше вважаєш померти?
Відкинувши меч, я обхопила шию Вітчима, котрий не встиг від мене відсахнутися.
Мої губи коло його вуха.
— Я не сприймаю тебе. Я відмовляюся від твого Зла, — мені вистачило сил це прошепотіти. — Можливо, мені належало тебе полюбити, — я вхопила ковток повітря. — Але я не можу любити тебе. Хоч і ненависті до тебе теж не відчуваю. Прощавай.
Я шепотіла, притискаючи його до себе. До своїх ран, що так і горіли зверху донизу та від плеча до плеча, утворюючи знак любові — червоний від крові хрест.
І він закричав. Гучно, пронизливо. Його крик перейшов на ричання, а ричання стало ревінням.
— Не!!! На!!! Ви!!!
І вибух:
— ТОРРРРРРРООООХХХХ!!!
І на кілька тривалих миттєвостей запала цілковита пітьма після спалаху пекельного вогню.
А коли темінь розсіялась, я зрозуміла, що стою на ногах.
І що моя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.