Читати книгу - "Спомини"

за переховування євреїв (звільнений завдяки заступництву митрополита Андрея Шептицького, який сплатив за нього велику грошову заставу), а згодом більшовиками у 1945 р. за відмову перейти на православ’я. Засуджений на 10 років таборів. Помер від отруєння 18 листопада 1954 р. в таборі біля селища Абезь (Комі АРСР). Посмертно реабілітований 10 серпня 1994 р. Вірмени-католики вважають його мучеником за віру. ">[504]. Очевидно, були ще єпископи Будка і Чарнецький, а зі Станиславова не було нікого.

З проповідниці перед входом до катедри я виголосив пращальне слово, за яке мені о. Климентій опісля дуже дякував, кажучи, що “це було спеціяльне харізма”. Похід був величавий зі Св. Юра до сойму, на Вали, на Коперника і попри Техніку[505] назад до катедри. Домовину несли священики, на зміну. Бачив я, що збоку йшов уповноважений, а перед ним йшло кільканадцять большевицьких бойців, мабуть, щоби перешкодити якомусь нападові. Похід розвинувся гарно, все йшло в найкращому порядку. Час до часу приступали до мене священики і я видавав відповідні зарядження. Похід вернувся до Св. Юра і домовину зложено в крипті, побіч домовини кардинала Сильвестра Сембратовича. Після обіду-тризни відправив панахиду при столі єпископ Й. Коциловський. Єпископ Лакота радив мені, щоби чимскорше старатись про палліюм[506]. Після того вони вернулися назад до Перемишля.

На другий день прийшов уповноважений, ґратулював мені, що похід відбувся зразково і видно було організаційний змисл Церкви. “Забудьте те, що було”, — казав він до мене. Я зробив візиту обласному і йому. Вони навіть тоді вбралися по-святочному, що в них бувало рідко. Про смерть і похорон митр. Андрея я написав письмо до Східної Конґреґації і вислав поштою, але не знаю, чи дійшло воно. Пізніше казав отець-канцлер Ґалянт, що ґенерал, глядячи на похоронний похід, говорив: “Але ж накидали на того молодого митрополита хрестів, як він їх донесе”, — бо я йшов в митрополичому поліставріоні[507].

На митрополичому престолі

На другу неділю, після похорону, відбулася моя інсталяція[508][509], в якій брали участь єпископи Будка, Чарнецький і архиєпископ Базяк. На ній відчитано відручне письмо покійного митрополита Андрея, яке він написав ще напочатку. І тоді пішла вже правильна робота. Собор продовжував я далі. Всі залеглості, яких назбиралося задля недуги, я полагодив впродовж кількох тижнів і докінчив свою історію середньовічної філософії та догматику, яку переписав на машині о. Белей[510]. Покійний митрополит Андрей іменував був понад усталене число 10 ще двох каноніків: о. Рудя і о. Хмільовського[511]. Отець Куницький запитував мене в тій справі, і я відповів, що якось ту справу полагоджу. Тому, що помер о. Базюк[512], і о. Томович[513], а о. Лободич