Читати книгу - "Спомини"

крилошанин Станиславівської та Львівської капітул. Родом із с. Сороки біля Львова, з учительської сім’ї; навчався в гімназії в Стрию та Станиславові, право та богослов’я вивчав у Львівському університеті. Прийняв свячення разом з Йосифом Сліпим 21 вересня 1917 р. і був призначений сотрудником Львівського кафедрального храму св. Юра; також служив польовим духовником австрійської армії на італійському фронті, де потрапив у полон і провів півроку в таборі полонених старшин у Монте-Кассіно. Повернувшись з полону, зголосився до служби в УГА і служив польовим духовником аж до переходу Галицьких військ за Збруч. Після війни був катехитом і сотрудником у Галичі, потім парохом у с. Залуква біля Галича (1923–1930), у 1929–1930 pp. був віце-деканом Галицького д-ту. У 1930–1938 pp. служив у Станиславові як соборний крилошанин Станиславівської капітули, кафедральний парох та адміністратор єпископських дібр. У 1935 р. обраний членом польського сенату у Варшаві. У 1938 р. іменований крилошанином Львівської капітули та членом Львівської митрополичої консисторії. У 1939 р. як кафедральний парох собору св. Юра готував архиєрейські свячення Йосифа Сліпого. У роки війни брав участь у формуванні дивізії “Галичина” і в травні 1943 р. був призначений її капеланом. У 1944 р. виїхав до Праги, а в кінці 1946 — до США. У 1947–1969 pp. душпастирював у США: був організатори та першим парохом парафії в Лос-Анджелесі, першим ректором духовної семінарії у Вашингтоні, головою Союзу українців-католиків “Провидіння” (до 1959), а в останні роки життя — капеланом сирітського дому сестер-василіянок у Філадельфії, де й помер 22 серпня 1969 р. ">[514] виїхав і стратив своє каноництво, то я іменував ще о. Ґалянта і о. Зафійовського[515].

Щоби рушити якось справу студитів, я іменував о. Климентія архимандритом, і як такий він мусів перевести вибори ігуменів по студитських монастирях з достаточним числом монахів. Сам він мешкав в митрополичій палаті і час від часу, після можливости, відвідував студитські монастирі, або монахи приходили до нього.

Я розпочав відвідини всіх наших церков у Львові, думаючи відвідати опісля всі церкви в єпархії, наскільки це буде можливе. І так відправляв я в отців-василіян, редемптористів, студитів і по інших львівських церквах, виголошуючи проповіді. Все йшло в порядку. Так само і четвергові сесії продовжувались нормально далі. Отець протоігумен редемптористів де Вохт[516] прийшов і тішився, кажучи, що “фіра котиться так добре”, тобто, що ціла адміністрація фунґує[517] добре. Передусім вважав я на вбогих, збирав датки на вдів і сиріт, бо нужда була тоді велика.

Один василіянин Фуртак, дириґент хору, зв’язався з якоюсь дівчиною, хористкою, яка пізніше мала від нього дитину. Священики звернули мені увагу і ходили до нього, щоб його врозумити, бо большевики лише чигали на це, щоби висувати такого як професора на якісь видні становища. Прийшли до мене о. протоігумен Градюк[518] і о. ігумен Борса, але вони чи залякані, чи що, були безрадні. Я казав, щоби його де вислати до другого монастиря, і отці навіть перетримували його в митрополичій палаті, але після мого арешту він вернув до своєї любовниці і жив з