Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

За зубчатим верхів'ям гори перед очима Фратева з'явилась освітлена Долина вогнів. Жовті вогники утворювали довгий вихилястий пояс, який губився за голими горбами. Долиною текла річка.

На невеликій площадці поміж скель з'явилось червоне світло, описало невелике коло, згасло і засвітилося знову. То був умовний знак групи Молодінової, яка пройшла цю відстань пішки. Фратев помахав ліхтариком, щоб приготувались допомогти при посадці.

Тільки-но кулю прикріпили до скелі, як кожен схопив свій вантаж і насамперед розгорнув та наповнив гелієм легенький балон, — треба було поспішати.

Одна по одній відривались від землі і зводились над головами мандрівників шість великих повітряних куль.

— Наскільки можливо, будемо пересуватись по землі, це надійніше, — запропонувала Молодінова. — Побоююсь, що після сходу Проксими подме вітер.

— Та й у квартянському місті зчинимо менше тривоги, — додав Вроцлавський.

Вчені з балонами над головами вирушили в похід, обережно спускаючись кам'янистим схилом до джунглів. Іти було зовсім легко, бо вантаж зрівноважувався підіймальною силою газу. Але перед хащами довелось зупинитись: дороги далі не було.

— Нічого не вдієш, друзі, піднімемось у повітря! — вигукнув Фратев.

Не встиг він це вимовити, як пролунав глухий постріл, і зразу ж ще один.

Фратев від несподіванки пустив трос, яким притримував балон, повалився на землю. Інші інстинктивно полягали теж.

— Починається! — прошепотів Северсон, відтягуючи затвор автоматичної рушниці. Знову залягла мертва тиша.

— Постріли чулися з джунглів, піду подивлюсь, — рішуче сказала Молодінова. — Коли почуєте стрілянину, — поспішайте на допомогу.

— Я з вами, — прошепотів Фратев, підводячись з землі.

В хащі заходили обережно, — зупинялись, прислухались. Ніде ані шелесне. Наблизились до товстого лускатого стовбура розлогого дерева і причаїлись.

— Трах! — пролунав ще один постріл, просто над їхніми головами. Зразу ж по тому якийсь предмет гупнув об землю недалеко від Молодінової.

Фратев спрямував рушницю на крону дерева.

— Почекайте! — затримала його Молодінова. — Подивлюсь, чим квартяни стріляють.

Не чекаючи відповіді, вона хоробро відійшла на кілька кроків і підняла чудний предмет, що нагадував кокосовий горіх. Один кінець його був розірваний.

— Схоже на гранату… — Молодінова уважно подивилась у гущавину гілок і раптом зареготала.

— Хай я стану стегозавром, якщо ви не збожеволіли! Чи ви хочете, щоб вас застрелили?

— Хто? Адже тут нікого немає! — сказала вона голосно. — Знаєте, хто нас обстріляв? Оце дерево.

— Дерево?! — перепитав Фратев. — Ви справді збожеволіли. Як може…

Він не договорив. В кроні дерева пролунав ще один постріл.

З рушниці Фратева вилетіло полум'я. І знову ж по тому йому на голову посипався дощ чудних кавунів.

— Не бійтесь, ми вже тут! — вигукнув засапаний Северсон, влетівши у джунглі.

— Спокійно! Нічого не трапилось. Це тільки Фратев на мить розгубився в бою з оцим ворогом, — підняла Молодінова догори овальний предмет. — Це всього-на-всього плід цього дерева. Після достигання він перетворюється на примітивну ракету, щоб потрапити якомога далі від материнського дерева. Всередині нього, мабуть, накопичуються гази, які проривають найслабкіше місце у вершині еліпсоїда.

Всі з полегкістю розсміялись.

Над їхніми головами знову почулися постріли.

— Б'юсь об заклад, що звук прискорює вибухи отих кавунів! — вигукнув Фратев. — Ходімо краще звідси, не хочу бути мішенню безглуздих жартів цього вояки! — Він недоброзичливо глянув на дерево і попрямував до узлісся.

Небо тим часом порожевішало, а недалеко від вулкана визирнуло оранжеве сонце. В його незвичайному золотому освітленні балони піднялись догори. Погойдуючись під легким вітерцем, гнані ракетними вибухами, вони попливли в напрямку долини. З усіх боків її оточували конусоподібні сопки та покраяні глибокими ущелинами скелясті хребти. Над заростями в долині зводилась прозора імла.

За неширокою смугою джунглів знову з'явився голий, вкритий розколинами і густо всіяний камінням косогір.

— Проксима незабаром зійде! — кивнув Фратев на багряно-чорні хмари над обрієм. — Тебе ще тільки тут бракувало!

— Хмари наближаються підозріло швидко. На щастя, джунглі вже позаду, спускаймось на землю! — запропонувала Молодінова і простягла руку до кнопки апарата, яким керувався балон.

— Погляньте он туди, праворуч, під отой скелястий стрімчак! — вигукнув Ватсон, тільки-но ставши на ноги. — Якісь дивні сліди!

Всі поспішили до місця, вказаного Ватсоном.

— Зачекайте, зачекайте! — крикнула Молодінова. — Насамперед треба закріпити балони.

— Прив'яжемо їх до отих стовбурів, — махнув рукою Вроцлавський у напрямку джунглів.

Поспішали недаремно. Вітер налетів несподівано, — холодний, різкий. Він свистів і скиглив, злісно торсав лускаті гілки дерев. Балони хилитались туди й сюди поміж величезного листя, але троси витримували.

Чоловіки лишились вартувати вантаж, а Молодінова і Свозилова пішли оглянути загадкові сліди.

— Квартяни носять взуття, схоже на наше, — здивувалась Алена. — Можна подумати, що вони взяли кілька пар у нас.

— Я знайшла кишеньковий ніж, дуже схожий на наші, — сказала Молодінова.

— Покажіть! — підскочила до неї Алена. — Справді, це дивно!

Молодінова задумливо дивилась на ніж.

— Не знаю… — сказала вона повільно. — Мені здається, що цей ніж був справді виготовлений на земній кулі…

Ватсон знизав плечима:

— А як би він сюди потрапив? Адже людська нога ще ніколи тут не ступала.

— Можливо, його позичили квартяни того разу, коли відвідали літак, — так само, як і чашки для