Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
40
Про польський позитивізм див.: Jedlicki Jerzy. A Suburb of Europe. — Budapest: Central European Press, 1999; Blejwas Stanislaus. Realism in Polish Politics. — New Haven, Conn.: Yale Concilium on International and Area Studies, 1984.
41
Narbutt Teodor. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 2. — Wilno: Antoni Marcinkowski, 1835–1841. — s. 492.
42
Krapauskas Virgil. Nationalism and Historiography. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 2000. — p. 31, 108.
43
Venclova Tomas. Native Realm Revisited: Mickiewicz s Lithuania and Mickiewicz in Lithuania — цит. за рукописом, сторінки 1–5, надруковано польською у: Zeszyty Literackie, 70 (2000). Схожу роль відіграла поезія Юзефа Ігнація Крашевського. Про Даукантаса див. також: Zmuidzinas. Commonwealth polono-lithuanien. — p. 148.
44
Pelissier Jean. Les principaux artisans de la Renaissance Nationale Lituanienne. — Lausanne: Leman, 1918. — p. 25–45. Порівняймо також останні два рядки популярної Міцкевичевої «Оди молодості» (1820): «Ну здрастуй же, ясний свободи ранку! Визволення йде сонце за тобою!»
45
Ochmanski Jerzy. Litewski ruch narodowo-kulturalny w XIX wieku. — Bialystok: PAN, 1965. — s. 137ff.; Krapauskas. Nationalism and Historiography. — p. 15.
46
Rak Jiri. Byvali Cechove. — Praha: H&H, 1994. — s. 127–140. Пор. також: Macura Vladimir. Ceskyy sen. — Praha: Lidove noviny, 1998. — s. 14–53.
47
Diringer David. The Alphabet. — vol. 1. — New York: Funk and Wagnall, 1968. — p. 157–164.
48
Дворнік Френсіс. Слов'яни в Європейській історії та цивілізації. — К.: Дух і літера, 2005. — с. 148–149; Дейвіс Норман. Боже ігрище: історія Польщі. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. — с. 110.
49
Ця теза про поширення націоналізму походить від Дії Грінфелд: Greenfeld Liah. Nationalism. — Cambridge: Harvard University Press, 1992.
50
Narbutt. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 1. — s. 454–464; Krapauskas. Nationalism and Historiography — p. 74.
51
Weintraub. The Poetry of Adam Mickiewicz. — p. 115. Мова йде про роботу Preussens altere Geschichte. — 4 Bd. — Riga: Hartmann, 1808.
52
Про Міцкевича у Франції див.: Walicki Andrzej. Philosophy and Romantic Nationalism. — Notre Dame, Ind.: University of Notre Dame Press, 1997. — p. 265–267.
53
Показовий аргумент щодо мови та національного відродження див. у: Macura Vladimir. Znameni zrodu. — Praha: H&H, 1995. — s. 61–79. Литовські діячі прагнули також довести, що Міцкевич був литовцем і в етнічному, а не лише в політичному сенсі, шукаючи доказів, що він володів литовською мовою. Загалом, використання історії як компенсації політики давнє, як і, власне, сама історія. Див.: Grafton Anthony. The Footnote. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2000. — p. 155.
54
Цит. за: Milosz Czeslaw. Rodziewiczowna // Kultura, 522 (1991). — s. 21.
55
Pelissier. Les principaux artisans. — p. 45–59; Venclova. Native Realm Revisited. — p. 22.
56
Bardach. Polacy Litewscy i inne narody Litwy historycznej // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski. — p. 366.
57
Radzik Ryszard. «Samookreslenie jako element swiadomosci etnicznej ludu bialoruskiego w XIX wieku» // Przeglad Wschodni, 4, 3 (1997). — s. 616.
58
Czekmonas Valerius. O etapach socjolingwistycznej historii Wilenszczyzny i rozwoju polskiej swiadomosci narodowej na Litwie // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski. — p. 457–463.
59
Jedrzejewicz Waclaw. Kronika Zycia Jozefa Pilsudskiego. — t. 1. — London: Polska Fundacja Kulturalna, 1977. — s. 15–16.
60
Іншою відповіддю був інтернаціональніший соціалізм. Казимир Келлез-Крауз, видатний марксистський теоретик партії Пілсудського, за походженням був литовським поляком. Про нього див. мою книгу: Nationalism, Socialism, and Modern Central Europe. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press for Ukrainian Research Institute, 1997. Молодого Фелікса Дзєржинського (1876–1926) виключили з його віленської школи за вживання польської мови. Він повернувся до інтернаціонального соціалізму, приєднався до Люксембурзького крила польського соціалізму, що відкидав ідею відродженої польської держави, а закінчив свою кар'єру в комуністичній Росії як голова ЧК. Див.: Blobaum Waclaw. Feliks Dzierzynski and the SDKPiL. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1983. Див. також: Cywinski Bohdan. Rodowody niepokornych. — Paris: Spotkania, 1985; Naimark Norman. The History of the «Proletariat». — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1979.
61
Wrobel Piotr. Kszaltowanie sie bialoruskiej swiadomosci narodowej a Polska. — Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. — s. 16.
62
Дані подаю за: Guthier Steven. The Belorussians: National Identification and Assimilation // Soviet Studies, 29, 1 (1977). — p. 40–47. Про «етнічні групи» та національну історію див.: King Jeremy. Loyalty and Polity, Nation and State: Doctoral dissertation. — Columbia University, 1998. — p. 29–33. Про захист див.: Smith Anthony. The Ethnic Origins of Nations. — Oxford: Blackwell, 1986.
63
Доунар-Запольскі M. B. Гісторія Беларусі. — Мінск: Беларуская Енциклапедія, 1994. — с. 360; Gajkowska Celina. Wincenty Marcinkiewicz // Polski Slownik Biograficzny. — t. 19. — Wroclaw: Ossolineum, 1974. — s. 588–590.
64
Міцкевичеві цитати з: Беларуская літаратура XIX стагоддзя / Лойко А. А., Рагош В. П. (ред.). — Мінск: Вышэйшая школа, 1988. — с. 32; Дунін цитований за його: Збор творау. — Мінск: Дзяржаўнае видавецтва БРСР, 1958. — с. 370.
65
Czeczot Jan. Piosnki wiesniacze znad Niemna i Dzwiny. — Wilno: Zawadzkiego, 1839. Див. також: Валодзіна T. B.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999», після закриття браузера.
