Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"

66

Walicki. Philosophy and Romantic Nationalism. — p. 73.

67

Zaprudnik Jan. Belarus. — Boulder, Colo.: Westview, 1993. — p. 54–55; Kosman. Historia Bialorusi. — s. 220.

68

Thaden Edward. Russia's Western Borderlands, 1710–1870. — Princeton, N. J.: Princeton University Press, 1984, особливо c. 54, 68–69, 79, 121, 126; Grimsted Patricia. The Foreign Ministers of Alexander I. — Berkeley: University of California Press, 1969. — p. 104–150.

69

Доунар-Запольскі. Гісторія Беларусі. — с. 250.

70

Кузняева Софья. «Нацыянальнае адраджэнне і нацыянальная свядомасць беларусаў у першай палове XIX ст.» // Беларускі гістарычны агляд, 1, 1, 1994. — с. 57.

71

Це функція, яку та сама Церква виконувала для українців в австрійській Галичині у XIX ст. Державна політика мала значення, оскільки Уніатська Церква була під вогнем в обох державах у 1795 р.: Сосна Уладімір. Уніяцкае пытанне ў беларускай вёсцы ў канцы XVIII — першай палове XIX ст. // 3 гісторыі уніяцтва ў Беларусі / Біч М. В., Лойко П. А. (рэд.) — Минск, 1996. — с. 90–92.

72

Тарасюк Л. К. Адлюстраванне уніяцкай тэматыкі у творчасці Францішка Багушзвіча // Unia brzeska / Luzny Ryszard, Ziejka Franciszek, Kepinski Andrzej (red.). — Krakow: Universitas, 1994. — s. 526–531.

73

Розуміння інституційних змін у Церкві в 1830-х рр. передано в: Шавельский Г. И. Последнее воссоединение с православной церковью униатов Белорусской епархии (1833–1839 гг.). — Санкт-Петербург: Тип. «Сельского вестника», 1910.

74

Zaprudnik Jan. National Consciousness of the Byelarussians and the Road to Statehood // Byelorussian Statehood. Kipel Vitaut, Kipel Zora (eds.). — New York: Byelorussian Institute of Arts and Sciences, 1988. — p. 13 Jurkiewicz Jan. Nasze widzenie Bialorusinow w XX wieku // Dzieje Najnowsze, 27, 2 (1995). — s. 68.

75

Vakar Nicholas. Belorussia. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1956. — p. 82–83. Рекомендацію цензора див. у: Багушэвіч Францішак. Творы. — Мінск: Беларусь, 1967. — с. 202–205.

76

Варто зазначити, що Ернест Гелнер у кількох місцях зачіпає питання, як модернізація держав іноді приводить до творення однієї, а часом — кількох націй. Гелнер Ернест. Нації та націоналізм; Націоналізм. К.: Таксон, 2003.

77

Про ставлення російської еліти до повстання 1863 р. див.: Glebocki Henryk. Fatalna sprawa. — Krakow: Arcana, 2000; Прудников M. Чего же хочет Польша? — Санкт-Петербург: Главное управление военно-учебных заведений, 1863. Про самоідентифікацію селян див.: Radzik. «Samookreslenie». — s. 612–614; Koszelew M. Polacy w oczach Bialorusinow // Dzieje Najnowsze, 27, 2 (1995). — s. 83–85.

78

Про цю зміну див.: Weeks Theodore. Nation and State in Late Imperial Russia. — Dekalb: Northern Illinois University Press, 1996. — p. 45–73; Weeks Theodore. Russification and the Lithuanians // Slavic Review, 60, 1 (spring 2001). — p. 109; Lieven Dominic. Nicholas II. — New York: St. Martins, 1993. — p. 134–135; Rodkiewicz Witold. Russian Nationality Policy. — Lublin: Scientific Society of Lublin, 1998. — p. 226–231; Pelissier. Les principaux artisans. — p. 158–159; О русской правде и польской кривде. — М.: Университетская типография, 1863. — с. 28–29.

79

Chimiak Lukasz. Gubernatorzy Rosyjscy w Krolestwie Polskim. — Wroclaw: FNP, 1999. — s. 70–79; Chwalba Andrzej. Polacy w sluzbie Moskali. — Warszawa: PWN, 1999. — s. 66; Bushkovitch Paul. The Ukraine in Russian Culture // Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas, 39, 3, (1991). — s. 347–350. Див. також: Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики. — Москва: Индрик, 1999. Vakar. Belorussia. — p. 73. Йосиф Гурко, варшавський генерал-губернатор і найвідоміший русифікатор у польській історії, також був польсько-литовського походження.

80

Довнар-Запольский М. В. Народное хозяйство Белоруссии, 1861–1914 гг. — Минск: Изд. Госплана БССР, 1926. — с. 8–28.

81

Офіційний перепис населення міста 1909 р. показав, що місто мало 205 250 мешканців, 1,2% з яких були литовцями, 20,7% — росіянами, 37,8% — поляками, а 36,8% — євреями. Гаучас П., Видугирис А. Этнолингвистическая ситуация литовско-белорусского пограничья // География, 19 (1983). — с. 62–63. За російським переписом 1897 р. у місті мешкало 40% євреїв, 31% поляків і 2% литовців. Vakar. Belorussia. — p. 12. Див. також: Zinkevicius. History of the Lithuanian Language. — p. 288; Eberhardt Piotr. Przemiany narodowosciowe na Litwie w XX wieku // Przeglad Wschodni, 1, 3 (1991). — s. 456–457.

82

Цитату з 1902 див. у: Aleksandravicius Egidijus. Political Goals of Lithuanians, 1883–1918 // Journal of Baltic Studies, 23, 3 (1992). — p. 234; з 1905 p. — y: Pelissier Jean. Les principaux artisans. — p. 177; пор. також: Eidintas Alfonsas, Zalys Vytautas. Lithuania in European Politics. — New York: St. Martins, 1999. — p. 39; Lossowski Piotr. Stosunki polsko-litewskie 1918–1920. — Warszawa: Ksiazka i Wiedza, 1966. — s. 35–40.

83

Byelorussian Statehood / Kipel Vitaut, Kipel Zora (eds). — New York: Byelorussian Institute of Arts and Sciences, 1988. — p. 32–36, 37–52, 125–129.

84

Maldzis Adam. Belaruska staulenne da Liublinskai unii // Unia lubelska і tradycje integracyjne / Kloczowski (red.). — s. 154–155.

85

Бич Михал. Ад идеи аднаўлення Речьи Паспалитау да барацьбы за стваренне незалежнай беларуская дзяржавы // Unia lubelska / Kloczowski (red.). — s. 173.

86

Цьвікевіч Аляксандр. Западно-руссизм. — Мінск: Навука і тэхніка, 1993 [1928]. — с. 314.

87

Guthier. The Belorussians. — p. 40–47; Eberhardt Piotr. Przemiany narodowosciowe na Litwie. — Warszawa: Przeglad wschodni, 1997. — s. 46; Eberhardt Piotr. Przemiany narodowosciowe na Bialorusi. — Warszawa: Editions Spotkania, 1994.