Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

У голові роїться багато думок. От би скласти їх всі докупи і викинути на смітник! На жаль, із думками так не зробиш. Як і з бажаннями. Як і з почуттями. Особливо соромом. А так би хотілось! 

Ночами, коли я не можу заснути, пригадую наше сімейне життя. Сексуальні ігри, яких я спершу намагалася уникнути. Але Стас вміє наполягати на своєму так, щоб отримати бажане, та ще й так, наче навіть про це не просив. Зрештою, я ніколи не могла йому відмовити. Тому страшенно червоніла, коли він нагадав мені про отримання задоволення та пережиті емоції. А потім і червоніти перестала. Чоловіку все ж таки вдалося переконати мене у тому, що все, що відбувається між двома дорослими людьми, стосується лише цих двох і нікого не має хвилювати, чим вони там займаються. 

Але все ж ніяк не можу збагнути: чому Стас третім у нашому, хоч і уявному, тріо обрав саме Дороніна? Я ніколи не запитувала. Соромилася. А потім Стас просто зник. На три місяці. Ані повідомлення, ані дзвінка, жодної звісточки за такий довгий строк.                                                                                

Після його зникнення і мого зближення з Дороніним я вигадала собі казна-що! Буцімто мій чоловік навмисне мене розбещував,  підштовхував до сексу з його другом. Тверезий мозок усвідомлює, що  це виправдовування для мого вчинку, спроба домовитися із власним сумлінням. Адже не варто так сильно брехати самій собі.                                                                                                        

Попри власний сором я маю визнати свої бажання. Бажання не просто бути з одним чоловіком, а потім одразу під іншим. А жагу бути з ними обома! Тому що це вже починає зводити з розуму. Занадто сильний потяг. Я навіть знаходитися довго в одному приміщенні з ними не можу. 

Присутність цих обох чоловіків подібна отруті, яка повільно, але вбиває мене. Проникає глибоко в серце, в кров. І перетворюється на несамовиту лють. 

Відчуваю, що Стас дивиться на мене, його погляд шкіру поколює. 

Хочеться гордо підняти голову і зазирнути йому обом у вічі. Поглядом натякнути на свої бажання.

Та все, що я роблю — це виходжу з кімнати.                                                                                  

Після першої спільної вечері намагаюсь не дивитись на них. Занадто бажаними вони для мене стали. 

Не знаю, як би поводилась, якби вони не просиджували цілими днями у кабінеті Дороніна. Та попри це Стас не полишає спроб зблизитись зі мною. А я ж все стою на своєму і не допускаю його у своє ліжко. Чи надовго мене вистачить? І що робити, якщо Доронін так саме почне домагатися моєї уваги? Я точно буду тримати оборону й далі. Не здамся.  

Хоча так хочеться!