Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська пастораль 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська пастораль"

195
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська пастораль" автора Філіп Рот. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 141
Перейти на сторінку:
вона взагалі все це знає? Хто забиває їй баки? Яке їй діло? Вона й у школі так поводиться? У школі так не можна, вона попсує всі стосунки. Зіпсує атестат і не вступить до коледжу. Люди такого не люблять, їй відкусять голову, вона всього лише дитина…» Намагаючись якось пом’якшити — ні, не погляди Меррі, а лють, із якою вона, розбризкуючи слину, висловлювала їх, він усіляко показував, що солідарний з нею, посилав їй статті з флоридських газет, додаючи свої антивоєнні гасла на полях вирізок. Під час своїх відвідин він ходив будинком, тримаючи під пахвою портфель із листами до Джонсона, і читав їй вибрані місця — намагався врятувати її від самої себе, волочився за дівчиною по п’ятах, як мале дитя. «Треба знищити це в корені, в зародку придушити, — шепотів він до сина. — Так не можна, категорично не можна».

— Ну, — казав він, зачитавши чергове послання президенту про те, яка велика країна Америка, якою брилою був Франклін Делано Рузвельт, у якому неоплатному боргу родина Левових перед цією країною і як прикро йому та його близьким, що наші хлопці в іншому кінці світу воюють невідь за що, коли їм треба бути вдома, з рідними, — ну, як тобі твій дід?

— Д-Д-Джонсон — військовий злочинець, — відповідала вона, — він не п-п-припинить війну тільки тому, що ти, діду, закликаєш до цього.

— Але розумієш, він ще й просто людина, котра має таку роботу.

— Він — акула імперіалізму.

— Є така думка.

— Що він, що Г-г-гітлер — одне й те саме.

— Ти перебільшуєш, дорогенька. Не те щоб Джонсон виправдав наші сподівання. Але ти забуваєш, що зробив з євреями Гітлер, дорога моя Меррі. Тебе тоді ще не було на світі, тому й не знаєш.

— Те саме робить Джонсон із в’єтнамцями.

— В’єтнамців не саджають у концтабори.

— В’єтнам — це і є один в-в-величезний концтабір! Річ не в тому, що там «наші хлопці». Це однаково, що сказати: «Треба встигнути вивести штурмовиків з Аушвіца до Р-різ-різдва».

— Доводиться бути дипломатом, дорогенька. Не можу ж я називати президента вбивцею і сподіватися, що він мене послухає. Правда, Сеймуре?

— Думаю, це не дуже доцільно, — погодився Швед.

— Меррі, ми всі солідарні з тобою, — переконував її дід. — Ти це розумієш? Повір, коли я читаю газети, я теж починаю казитися. Отець Кафлін, сучий син. Відважний літун і так званий національний герой цієї країни Чарльз Ліндберг — нацист, гітлерівець. Містер Джеральд Л. К. Сміт. Великий сенатор Більбо. Так, у цій країні повно доморощених мерзотників, ніхто не заперечує. Містер Ренкін. Містер Дайс зі своїм комітетом. Містер Дж. Парнелл Томас із Нью-Джерсі. Ізоляціоністи, расисти, фашисти-«нічогонезнайки» — не десь, а у конгресі США! Негідники типу Парнелла Томаса, котрі загриміли зрештою за ґрати. А зарплату ж їм платять американські платники податків. Страшні люди. Гірше не буває. Містер Мак-Каррен. Містер Дженнер. Містер Мундт. Ґеббельс із Вісконсина, вельмишановний містер Маккарті — в геєні вогненній йому горіти! Його приятель — містер Кін. Мерзотник. Паскудник, дарма що єврей! Тут завжди вистачало покиді, як і в будь-якій іншій країні, й до влади їх приводили виборці, оті мудрагелики з правом голосу. А газети? Містер Герст. Містер Мак-Кормік. Містер Вестбрук Пеґлер. Справжні фашисти й реакціонери, пси погані. Як я їх ненавиджу! Запитай свого тата. Так, Сеймуре? Я ж їх ненавиджу?

— Так.

— Але в нас демократія, люба. І подякуймо за це Богу. Тобі не конче злитися на своїх рідних. Хочеш — пиши листи. Хочеш — голосуй. Можеш на першому-ліпшому розі стати на ящик і виголосити промову. Зрештою, можеш піти в морську піхоту, як твій батько!

— Ой, діду, морська піхота — це про-про-про…

— Чорт забирай, Меррі, тоді переходь на інший бік! — вигукнув він, закусивши вудила. — А що? Якщо хочеш, іди в їхню морську піхоту. Таке бувало в історії. Це правда. Коли тобі стукне стільки, скільки треба, ти можеш перейти на той бік і воювати в армії противника, якщо хочеш. Але я не раджу. Люди цього не люблять, і, сподіваюся, тобі вистачить розуму зрозуміти чому. Неприємно, коли тебе називають зрадником. Але таке бувало. Така можливість є. Наприклад, Бенедикт Арнольд, він так і вчинив. Перейшов на бік ворога, як я пам’ятаю. Мій однокласник. І, мабуть, я поважаю його. Він мав мужність відстоювати те, у що вірив. Важив життям, захищаючи те, у що вірив. Але він, Меррі, був не правий, як на мене. Він перейшов на інший бік у революційній війні, і, на мою думку, хлопець сильно помилився. А ти не помиляєшся. Ти права. Твоя сім’я на сто відсотків проти цієї довбаної в’єтнамської війни. Тобі не треба бунтувати проти родини, бо родина з тобою заодно. Ти тут не одна така противниця війни. Ми всі проти неї. Боббі Кеннеді проти…

— Зараз проти, — презирливо процідила Меррі.

— Ну так, зараз. Краще зараз, аніж в інший раз, правда ж? Будь реалісткою, Меррі, витати в хмарах — марна справа. Боббі Кеннеді проти війни. Сенатор Юджин Мак-Карті проти. Сенатор Джавітс проти, а він — республіканець. Сенатор Френк Черч проти. Сенатор Вейн Морс проти, і то як! Я в захваті від цього чоловіка. Я написав йому і удостоївся відповіді з власноручним підписом. І звісно, сенатор Фулбрайт проти війни. Він, як вважають, запропонував Тонкінську резолюцію…

— Ф-ф-фул…

— Ніхто не каже…

— Тату, дай Меррі сказати.

— Вибач, дитино. Я слухаю.

— Фу-фулбрайт — расист.

— Хіба? Ти певна? Сенатор Вільям Фулбрайт з Арканзасу? Та ну. Ти щось плутаєш, дівчинко. — Якось вона уже висловилася не дуже схвально про одного чоловіка, якого він поважав, — супротивника Джо Мак-Карті, й тепер він щосили стримувався, щоб не накинутися на неї через Фулбрайта. — Але дай і мені закінчити. Що я казав? На чому я зупинився? На чому, чорт забирай, я зупинився, Сеймуре?

— Твоя думка полягає в тому, що ви обидва проти війни і хочете, щоб вона припинилася. Тут нема через що сперечатися — от що ти мав на увазі, по-моєму, — сказав Швед. Він тримався нейтрально, рівновіддалений від обох вогнедишних жерл, це влаштовувало його значно більше, ніж бути опонентом кожного. — Меррі вважає, що писати листи президенту вже пізно. Вона каже, що це марна справа. Ти ж вважаєш, що

1 ... 95 96 97 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"