Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вигнання з раю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнання з раю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнання з раю" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 174
Перейти на сторінку:
й рік район і область без цифри! Хто на таке піде?

І от стара, задоєна, нікчемна корова пожирає такі дорогі для колгоспу корми, ніякої віддачі від неї немає, а замінити молодою телицею теж не заміниш, так само, як не заміниш молодим високоосвіченим спеціалістом малограмотного «кадра», який займає місце вже років з сорок і не поступається ні за які гроші.

Тут уже Дашунька натискувала на уповноваженого тільки столичного, і він згоджувався піти назустріч тільки їй, тільки як виняток, і тільки під суворим секретом. «Аби не для вас, Дашунько Юхимівно, то… Свідомо йду на порушення, можна сказати, на державний злочин…»

Зате через рік веселоярівська ферма гриміла на всю область і делегації їхали звідусіль для запозичення передового досвіду. А який досвід? Усі корови дояться і в кожної молоко тече з усіх дійок.

Перед правлінням добилася перейменування мало не всіх професій на фермах. Не просто доярка, а майстер механічного доїння. Не якийсь там недоладний «кормач», а оператор кормоприготування і навіть не сторож, а нічний скотар. Вона ввела конкурс на кращого майстра механічного доїння, тоді вмовила Зіньку Федорівну (Грицько Грицькович гаряче підтримав Дашуньку) щороку відзначати День працівників тваринництва. На той День з’їхалися гості з усього району. На фермівській площі коло декоративної криниці, під молодими дубками, поставлено довгі столи, на столах — повно квітів і всіх дарів колгоспних ферм: м’ясо й сало, смажені поросята, масло й сметана, молоко, кефір, сири в фабричних упаковках. Шампанське стояло теж, хоч і не входило в номенклатуру веселоярівської продукції, для жіноцтва це було саме те, що треба, чоловіча ж частина пробувала висловлювати невдоволення:

— Вже хоч би Вустю попросили!

— Вона б і фірмову зварила.

— А чого ж: сметанівку!

— Або кисляківку.

— Або й сироватівку чи сколотинівку…

Але, як кажуть, поодинокі голоси невдоволення тонули в морі захопленості, тобто були «гласом вопиющего в пустыне». Тепер уже від політики настороженості, непроголошеної війни й підозр щодо Дашуньчиної нестабільності (втече чи не втече?) веселоярівці поволі переходили до здивування, яке неминуче мало привести до визнання і навіть захвату перед несподіваними талантами головного зоотехніка. Ще веселоярівські хлопці незлобиво звали Дашуньку Венера Молоська і Венера Силоська, ще жіноцтво не могло позбутися своїх перших вражень, а вже лунали голоси про те, що головного зоотехніка слід обрати й у правління колгоспу. Коли ж хтось зауважив, що в правлінні вже й так 15 чоловік, а більше, мовляв, не бувало ніколи навіть у хорах софоклівських трагедій (не дивуйтесь такій ерудованості веселоярівців: Київський театр імені Івана Франка привозив їм свій спектакль по трагедії Софокла «Антігона»), то йому сказали, що когось одного можна б і вивести, хоч би того ж Самуся після його ганьбища з Педановими курми.

До Дашуньки тепер зверталися рядові колгоспники й навіть керівництво.

Після теплої зими виплодився в незліченних кількостях луговий метелик, попер на поля, летів суцільною хмарою від обрію до обрію, затуляв сонце, жер усе зелене. Мільярдні маси лугового метелика. Мов у страшній казці — з-за високих гір, з-за темних лісів, з-за широких морів, з-за катаклізмів, стихій, нещасть і безглуздь безконечної історії, яка насилала на цю пласку й незахищену землю лиха, жахи й гидь: тисячу літ тому пацючня сунула через замерзлий Дніпро, змандровуючи від голоду в далекій Візантії, табуни вовків століттями гасали по селах, орди половців, монголів і фашистюг, сарана, суша, град, чорти рогаті й безрогі, боги й боженята, експлуататори свої власні й привозні, жук-кузька, довгоносик, колорадський жук, на свиней — краснуха, на буряк — цвітуха, на врожай — посуха, на жінок — колотуха, на чоловіків — сивуха.

Дашунько Юхимівно, поможіть!..

Дядько Зновобрать, незважаючи на свій величезний керівний досвід, ще не зустрічав нічого схожого і тільки плечима знизував, але проти Дашуньки нічого казати не міг, бо за Дашунькою стояла тітка Ялосовета, яка колись була так само молодою і так само колотила всіма, як і її донька, колотила, може, й самим Свиридоном Карповичем, але ця проблема в даному випадку нe обговорюється.

Зінька Федорівна бачила в Дашуньці власну молодість, передвоєнні роки, коли в неї закохувалася вся районна комсомолія. А що до Дашуньки залицялися тепер не так молодші, як споважнілі, то пояснювалося це дуже просто: тоді країна була відповідно молодша, молодшими були й залицяльники, тепер ми постаріли — залицяльники теж.

Сам Грицько Грицькович симпатизував Дашуньці й навіть делікатно, натяками пробував залицятися, але його вірна Дуня не дрімала і своєчасно застосовувала превентивні засоби, тобто стерегла чоловіка на засіданнях і мерщій вела додому. Це викликало в Грицька Грицьковича справедливе обурення, і він не стерпів, щоб не вказати й самій Дуні на її поведінку:

— А ти сама? Думаєш, я не бачу, як тебе Самусь щипає?

— Є за що вщипнути, то й щипає! — не розгубилася Дуня.

Тут автор уже приготувався до вулканних вибухів справедливого обурення. Мовляв, замість показати шляхи підняття колгоспного тваринництва, розписують якусь нетипову Дашуньку. Але хіба ж автор стверджує, що вона типова? І хіба не демонстрував він стриманість, сором’язливість і несміливість, описуючи навіть діда Утюжка з його єдиною пристрастю до прасування прапорів на свята і всіляко обминаючи Дашуньку? І, може, коли б Дашунька в тяжку для Гриші Левенця ніч не взяла його за руку коло Тернів, то автор так і не згадав би про неї, бо наша ж розповідь не про Дашуньку, а таки про Гришу Левенця, а йому ще треба збирати хліб, та й не простий, а мільярдний, небачений і нечуваний, історичний хліб.

73

Не наважувався і не насмілювався бодай поглянути на Дашуньку не тільки автор, а й Гриша Левенець. Бо якби наважився, та поставив Котю поряд з Дашунькою, та спробував порівняти, вибирати, то, може, й не сталося б того, що сталося? Ну, до Дашуньки, прямо скажемо, не наблизився б на таку небезпечну відстань, як до Коті, але й розчарування б не зазнав такого, як від Котиної зрадливості.

Дашунька ж для Веселоярська була мовби жива кінозірка. От узяло й упало в степ, як небесний дарунок. Розповідали, що колись ще в Карпів Яр упав залізняк з неба пудів на двадцять. Загруз у землю саженів на два, дядьки, ясна річ, відкопали його й спробували було пристосувати до своїх господарчих потреб, але залізняк виявився такий міцний, що й терпугом не впиляєш. Дашунька уявлялася саме таким залізняком. Коли вже не «впиляв» її навіть прославлений Самусь, то куди ж Гриші?

Можна б сказати навіть більше: перші два чи три

1 ... 95 96 97 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнання з раю"