Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

За підрахунками деяких польських дослідників, загалом упродовж 1943–1944 рр. на Волині між АК і польськими базами самооборони з одного боку та підрозділами УПА й українськими самооборонними загонами з іншого відбулося близько 150 боїв, під час яких з обох сторін загинуло щонайменше по кількасот бійців. За цими ж підрахунками, внаслідок безпосередніх дій польських військових формувань, що підпорядковувалися АК, загинуло також щонайменше 2000 цивільних українців[541], тоді як кількість загиблих поляків дорівнює 36 543–36 750 осіб, з яких майже 19,5 тисячі з установленими прізвищами[542].

Стосовно підрахунків українських дослідників підкреслимо, що згадувані матеріали по Володимир-Волинському району краєзнавця Я. Царука значно коригують польські дані, а отже, слід вважати, що українська історіографія своє останнє слово в цьому питанні ще не сказала.

Врахуймо й те, що дії УПА, спрямовані проти поляків, які часто діяли спільно то з радянськими партизанами, то з німцями, спричиняли безліч зворотних антиукраїнських репресивних заходів з боку вже тих двох останніх головних противників українських повстанців. Більшовицькі партизанські загони (нерідко разом з поляками) вели безкомпромісну боротьбу проти УПА, знищуючи її кадрові та продовольчі бази. Піддавали жорстоким репресіям УПА також і німці: українців, незалежно від їхньої політичної орієнтації, кидали за ґрати, де, до речі, нищили нарівні з поляками; над захопленими у полон упівцями проводилися публічні екзекуції; за підтримки війська і поліції «пацифікувалися» українські села, що чинили опір окупаційній політиці.

Тому кількість жертв, які мали українські повстанці і цивільна українська людність внаслідок тих дій, слід гадати, значно вища за ту, що мала УПА в безпосередньому зіткненні з польськими воєнізованими угрупованнями. Важливо, щоб дослідники відрізняли дії українських і польських національних партизанських загонів від подібних за характером дій представників української і польської національностей, здійснених під командою німецьких або радянських військових.

Від осені 1943 р. антиукраїнський терор польського підпілля набув масового характеру також на території Холмщини та Підляшшя[543]. Кількість убитих українських громадян у попередній період і до кінця року, за підрахунками Люблінського представництва УЦК, становила близько 500 осіб[544]. На нашу думку, масовість терору спричинив наказ від 4 серпня 1943 р. головного коменданта АК генерала Т. Коморовського («Бур») про початок загальної «відплатної» акції українцям за «участь у німецьких пацифікаціях». Акцією мала бути охоплена майже вся територія ГГ, за винятком дистрикту «Галичина»[545]. Масштабності антиукраїнським діям надали також польські втікачі з Волині, які приєдналися до місцевих партизанських загонів. Тільки у Грубешівському повіті в серпні 1943 р. їх налічувалося близько 6 тисяч[546].

Головну роль у проведенні антиукраїнських акцій на території цього повіту відіграв I батальйон БХ (Батальйони Хлопські) Ст. Басая («Рись»). У Томашів-Любельському повіті основний тягар боротьби з українськими силами взяли на себе місцеві загони АК на чолі з комендантом району В. Щепанкевичем («Другак»)[547]. В окремих керівників польських партизанських загонів навіть існувала думка про необхідність організації силами Люблінського округу АК антиукраїнської акції за Бугом, на території Волині. Проте погоджувальна комісія польських підпільних політичних партій не дала на це своєї згоди[548].

З осені 1943 р. значно посилився опір польським боївкам з боку українського підпілля. Обидві фракції ОУН створюють самооборонні загони — Українську національну самооборону (УНС). На Холмщину і Підляшшя з Волині переходять окремі підрозділи бандерівської УПА та переводиться мельниківський Український легіон самооборони (УЛС). У боях проти поляків беруть участь відділи дивізії СС «Галичина»[549]. Слід вважати, що посилення українського опору також значною мірою сприяло загостренню боротьби у південній Люблінщині та зростанню кількості обопільних збройних акцій.

З листопада 1943 і до червня 1944 р. місцем запеклих боїв між польськими й українськими силами стала південна частина Грубешівського і прилегла до неї ділянка Томашівського повітів. В організаційно-територіальній структурі АК-БХ це був район № 5. Зі сходу його обмежувала р. Буг, з півдня — р. Солокія, з півночі і заходу — р. Гучва та лінія Лашчів — Корчів. У березні 1944 р. грубешівські і томашівські загони АК та БХ провели тут «відплатно-превентивну» акцію проти українських сіл, яка увійшла в історію польського підпілля під назвою «грубешівська революція». Її ініціатором був комендант Грубешівського району AK М. Голембєвський