Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

за фактом бійки, розлетівся на клаптики, коли опинився в її руках. Але втручався король — і закон переставав діяти. Коли Кабінет міністрів запропонував монарху вибір: або Лола залишає Мюнхен, або уряд іде у відставку, Людвіг Перший вибрав друге. Почалися народні заворушення, що стали причиною від’їзду Лоли до Швейцарії. Незабаром монарх зрікся престолу. Катастрофа дому Віттельсбахів…

— Нічого ж собі ерудиція, — захоплено промовила Софія. — Ви це все напам'ять знаєте?

Богдан посміхнувся:

— Не лякайтеся. Просто готувався до нашої зустрічі. І провів паралелі.

— Ніколи не чула про неї. Але мамзель цікава. Дама з Амстердама.

— Не хотіли б провести майстер-клас для майбутніх Лол-Лоліт?

— Не перебільшуйте, — удавано надулася. — Але що цікаво: ви й компліментів мені наговорили, і образ. І от тепер думаю: чого у вашій розповіді більше?

Лисиця бачив: паралель сподобалася. На це й розраховував. Бо де нездорові амбіції, там часто й марнославство. Межа тонка. А далі — і до лицемірства недалеко.

— Мабуть, всього потрошку, — сказав розважливо.

— Гаразд, платформа номер тринадцять… А от щодо амбіцій… Тут усе правильно. Я хочу все й одразу. І найсмішніше те, що все одержу.

— Навіть не сумніваюсь. А мені достатньо того, що є. Я в цьому сенсі невибагливий:

Над головою дах, окраєць хліба свій — І вистачить мені, бо я не вередій. Щасливим стану я, коли з небес почую: «Не будь рабом, але й ніким не володій».[21]

— Знову захотіли злякати?

— Чому?

— Тому що це Омар Хайям.

— Ви ще раз мене заплутали, як і тоді, з платформою.

— Гаразд. Пояснюю. Ви журфак в універі Шевченка закінчували?

— Так, — упевнена збрехав професор, не почервонівши. І зрадів цьому. У нього починало виходити! Раніше б напік цілу каструлю раків.

— А я ази професії в НАУ осягала. Так от, є там така доцент Мартинова. Страшніша від ядерної війни. Не в плані зовнішності. З цим у неї все гаразд. Навіть більше. Стильна феміна. А от щодо навчання… Жерсть! Терор — це найлагідніше слово, щоб охарактеризувати іспити з усіх можливих літератур, які вона викладала. Тому й Хайяма знаю, і Сааді, і Лі Чжуня, і Миколая Рея, і Шеймаса Гіні.

Заплющивши очі, почала декламувати:

Гірською вишнею В тумані промайнула — І роздивитись до ладу не зміг, Та закохався Майже до нестями!

Богдан не втримався від усмішки.

— Ви не всміхайтеся, — розплющивши очі, сказала Софія з деякою образою. — Це — Кіно Цураюкі, японський поет і літературознавець періоду Хей’ан. Входить до «36 видатних поетів Японії».

— Я бачу, ви теж готувалися? — запустив пробну кулю, наперед знаючи відповідь.

— А ви неуважний, — мовила інтригуюче. — Я ж сказала, що знаю. Серйозна університетська підготовка.

— Даруйте. Старість — не радість.

— Скучили за компліментами?

— Аж ніяк. Просто констатую факт. Але про ділового партнера, з яким ви вечеряли у VIP-кімнаті «GivusPomidirus», а потім невідомо куди поїхали в «Бентлі», я так нічого й не почув.

— А що хотіли?

— Вас же не вперше бачили разом?

— То й що? Ділові стосунки не зав’язуються й не підтримуються за одну зустріч, — сказала категорично. — Це — процес тривалий.

— І в чому суть ваших «ділових стосунків»?

— Комерційна таємниця.

— Схована, як у Лоли Монтес, за ліфом?

Це питання перерізало в Софії кабель живлення. Усе за Лисициним планом. Приберіг його до того моменту, коли дівчина доп’є коктейль. Щоб не застосувала «прийом Жириновського». Правда, залишався ще келих. Та й багато інших «підручних» засобів. І «підніжних» теж.

За мить Софія опанувала себе і, лишаючись спокійною, мовила: