Читати книгу - "Пташиний спів"

Бліндаж, який служив штабом роти, являв собою яму в другій траншеї, накриту дахом. Усередині вона була доволі маленькою, але все-таки вміщувала імпровізоване двоярусне ліжко та стіл. Стівен виклав дещо з принесених сюди речей: альбом, шоколадки, цигарки, перископ та в’язаний жилет, куплений у старої жінки. У бліндажі він жив разом з рудоголовим молодшим офіцером на прізвище Елліс, який любив читати в ліжку. Йому було не більше дев’ятнадцяти чи двадцяти років, але виглядав він стриманим і здатним на співробітництво. Хлопець безперестанку курив, але завжди відмовлявся від спиртного.

— У наступну відпустку я хочу поїхати до Ам’єна, — сказав він.

— Та це ж далеко звідси, — сказав Стівен. — Ви туди не дістанетесь.

— Ад’ютант сказав, що можна. Каже, що тепер це частина покращення ефективності роботи. Офіцери мають право на хороший відпочинок там, де забажають.

— Щасти вам, — відповів Стівен, сідаючи за стіл та витягаючи пляшку віскі.

— Не хочете поїхати зі мною?

— Я? Ні, не думаю. Це лише залізничний вузол.

— А ви там бували?

— Так, ще до війни.

— І як вам місто?

Стівен налив собі випити.

— Там гарний собор — це якщо ви цікавитеся архітектурою. Я — ні, там холодно усередині.

— Ну, я все одно поїду. Якщо передумаєте — кажіть. Командир казав, що ви добре говорите французькою.

— Правда казав? Піду подивлюся, чи всі влаштувалися. — Стівен перекинув склянку. — Ви знаєте, де вхід у тунель?

— Ярдів за п’ятдесят у тому напрямку.

Саме там, де сказав Елліс, знайшлася діра у землі. Стівен запитав вартового, коли змінюються тунельники.

— За півгодини, сер.

— Капітан Уїр зараз унизу?

— Так, сер.

— Якщо він підніметься раніше, ніж повернуся, попросіть його зачекати на мене.

— Перекажу, сер.

Стівен пішов далі траншеєю, двічі перечепившись через простягнуті ноги солдатів, які спали у нішах, викопаних для себе у передній стінці. Стівен роздумував, чи справді можна було б дістатися до Ам’єна. З того часу, як вони з Ізабель сіли вночі на поїзд, минуло майже сім років. Тепер туди вже цілком безпечно поїхати. Після окупації та німецького обстрілу, після усіх цих семи років це місце навряд чи викличе болісні спогади.

Майкл Уїр піднявся з тунелю саме тоді, коли підійшов Стівен. Жоден з них не простяг руку для потискання, і між ними повисло фізичне напруження. Рота Уїра повернулася на початкову позицію після тої спроби атаки спекотним липневим ранком.

Коли через кілька місяців батальйон Стівена теж повернувся, Уїр дуже радів.

— Ну що, добре відпочили? — запитав він.

— Та непогано. Ну що там діється під землею?

— У нас з’явилась нова партія канарок. Солдати зраділи. Вони хвилювалися щодо газу.

— Добре. Ходімо, вип’ємо трохи, якщо хочете. Зараз наче тихо. Пізніше йду на патрулювання, але я впевнений, що все буде добре.

— У вас є віскі?

— Є. Райлі завжди примудряється звідкись його діставати.

— Добре. Моє закінчилось.

— Так буває? А чому ви не замовите ще?

— Мабуть, я вже вичерпав те, що мені призначено.

Коли Уїр наливав віскі з пляшки у свою склянку, його руки трусилися. Елліс мовчки спостерігав зі свого ліжка: його трохи лякала скуйовджена зовнішність Уїра та неспроможність нормально розмовляти, поки алкоголь не надав йому сил та розуму. Він був застарий для того, щоб повзати тунелями із вибуховими зарядами, особливо в його тремтливих пальцях.

Уїр зробив ковток віскі та здригнувся, коли воно потекло вниз усередині нього. Йому було дедалі важче давати собі раду з довгими змінами під землею, навіть за допомогою пласкої фляжки, взятої з собою. Він усе частіше знаходив причини відправити когось замість себе.

Під час відпустки Уїр поїхав до Англії. Вікторіанської вілли своїх батьків у Лемінгтон-Спа він дістався вже у сутінках. Коли подзвонив у двері, відчинила служниця та запитала, хто він. Телеграма загубилася, і батьки його не чекали: матері не було вдома, а батько, як повідомила служниця, був у саду. Стояв жовтневий вечір — з наступу на Анкрі минуло три місяці.

Уїр зняв шинель та залишив її на стільці у холі. Речмішок він кинув на підлогу і пішов через будинок у сад. За домом був великий рівний лужок з кущами лавру та великим кедром у кутку. У вологому повітрі перед ним роїлась мошкара, а черевики потопали у короткій стриженій траві. Щільна зелень приємно пружинила кроки. Повітря було насичене запахами вечірнього саду. Тиша тиснула на вуха. Потім він почув грюкіт дверей у будинку, почув дрозда; потім на тихій приміській вулиці гучно хлопнув двигун вантажівки.

Ліворуч від лужка простяглася велика теплиця. Уїр роздивився цівку диму, котрий виходив крізь