Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Домовившись про все з Негоро, місіс Уелдон написала чоловікові листа. Негоро повинен був видати себе за відданого їй слугу, якому пощастило втекти з полону. Отримавши листа, Джемс Уелдон, звичайно ж, без вагань, піде за Негоро в Моссамедес.

Негоро взяв листа і наступного дня у супроводі ескорту з двадцяти негрів, рушив на північ. Чому він обрав цей напрямок? Можливо, мав намір улаштуватися пасажиром на якому-небудь із кораблів, що заходять в гирло Конго? Або ж він обрав цей маршрут, щоб минути португальські факторії й каторжні в’язниці, де він бував не раз в якості гостя. Можливо. Принаймні, саме таке пояснення він дав Альвецу.

Тепер місіс Уелдон залишалося тільки набратися терпіння і, спробувати налагодити своє життя в Казонде, очікуючи на повернення Негоро. За найсприятливіших обставин, його відсутність мала тривати три-чотири місяці — це час, необхідний на поїздку в Сан-Франциско й назад.

Місіс Уелдон не збиралася залишати факторію Альвеца. Тут вона сама, її дитина й кузен Бенедикт були у відносній безпеці. Дбайливість і люб’язність Халіми пом’якшували суворість ув’язнення. Навряд чи работоргівець погодився б випустити бранців зі своєї факторії. Пам’ятаючи про великий бариш, що обіцяв йому викуп, Альвеца розпорядився встановити за ними суворий нагляд. Альвеца надавав цій справі такого великого значення, що навіть відмовився від поїздки в Біхе й Касангу, де в нього були факторії. Замість нього нову експедицію, а точніше черговий набіг на мирні селища, очолив Коімбра. Жалкувати про відсутність цього п’яниці звичайно, не доводилося.

Негоро напередодні свого від’їзду залишив Альвецу найдокладніші настанови щодо місіс Уелдон. Він радив пильно стежити за нею, бо ж невідомо, що сталося з Геркулесом. Якщо велетень-негр не загинув у небезпечних нетрях, він, безсумнівно, спробує вирвати бранців з рук Альвеца.

Работорговець чудово зрозумів, що потрібно робити, аби не втратити багатотисячний заробіток. Він заявив, що буде доглядати за місіс Уелдон як за власною касою.

Дні у чеканні тяглися одноманітно й нудно. Життя у факторії нічим не відрізнялася від життя негритянського міста. Альвеца суворо дотримувався звичаїв корінних мешканців Казонде. Жінки у факторії виконували ті ж роботи, що й їхні сестри у місті, догоджаючи своїм чоловікам або хазяям. Вони товкли в дерев’яних ступах рис, звільняючи його від лушпиння; просівали маїс, розтираючи його між двома каменями, і готували крупу, з якої тубільці варять юшку під назвою «мтіелле»; збирали врожай сорго, різновид великого проса, — про те, що воно дозріло, тільки що врочисто сповістили населення… Виготовляли запашну олію з кісточок «мпафу» — плодів, схожих на оливки; з їхньої есенції виробляють улюблені парфуми тубільців; пряли бавовну за допомогою веретена завдовжки у півтора фути, прядильниці швидко обертали його, зсукуючи й витягаючи нитку з бавовняних волокон; виробляли матерію з деревної кори, викопували їстівне коріння, обробляли землю й вирощували рослини, що йдуть у їжу: маніоку, з якої роблять борошно — «касаву», боби, які ростуть на деревах заввишки у двадцять футів в стручках, що називаються «мозітзано», завдовжки у п’ятнадцять дюймів; арахіс, з якого вичавлюють олію, що вживається у їжу; багаторічний горох, відомий під назвою «чілобе», квіти його надають деякої гостроти прісному смаку каші із сорго; цукровий очерет, з соку якого виробляють солодкий сироп; а ще цибулю, гуаву, кунжут, огірки, зерна яких смажать, як каштани; готували хмільні напої: «малофу» з бананів, «помбе» і усілякі настоянки; доглядали за свійськими тваринами — за коровами, які дозволяють себе доїти тільки у присутності теляти або при опудалі теляти, за непородистими, іноді горбатими, теличками з короткими рогами, за козами, які в цій країні, де козяче м’ясо слугує продуктом харчування, стали важливим предметом обміну й, можна сказати, є ходовою монетою, так само як і раби; нарешті, вирощували домашніх птахів, свиней, овець, биків тощо. Цей довгий перелік показує, які важкі роботи покладають на слабку стать у диких областях Африканського континенту.

А в цей час чоловіки курили тютюн або гашиш, полювали на слонів або на буйволів, наймалися до работорговців для облав на негрів. Збір маїсу або полювання на рабів, як будь-який збір урожаю й усяке полювання, — справи сезонні. Серед усіх цих різноманітних занять місіс Уелдон бачила в факторії Альвеца тільки ті, які випадали на частку жінок.

Гуляючи факторією Альвеца, вона іноді зупинялася біля тубілок, які працювали, і стежила за одноманітними рухами їхніх рук. Негритянки зустрічали її далеко не привітними гримасами. Вони ненавиділи білих і, хоча знали, що місіс Уелдон бранка, анітрішки не співчували їй. Тільки Халіфа становила виняток. Місіс Уелдон запам’ятала кілька слів з тубільського прислів’я й незабаром навчилася хоч якось спілкуватися з юною невільницею.

Маленький Джек зазвичай прогулювався з матір’ю по факторії. У саду було чимало цікавого, на високих баобабах виднілися зроблені із пруття розпатлані гнізда поважних марабу. На гіллі сиділи маленькі пташки з пурпурово-червоними купками й рудувато-бурими спинками — це були амарантові ткачі, що славляться своїм мистецтвом вити гнізда. У траві стрибали, підбираючи насіння, що обсипалося, і ловили комах пташки-«удовиці»;. галасливі «калао» розтинали повітря веселими трелями; пронизливо кричали ясно-сірі, із червоними хвостами папуги, яких тубільці в Манеме називають «роус» і дають це ім’я вождям племен. Комахоїдні «друго», схожі на коноплянок, але тільки із червоним дзьобом, перепурхували з гілки на гілку. Безліч метеликів вилося над кущами, особливо поблизу струмочків, що перетинали факторію. Але метелики — це предмет цікавості кузена Бенедикта. Джеку вони швидко набридли. Хлопчикові хотілося хоч би одним оком зазирнути за огорожу факторії. Він усе частіше думав про свого веселого і невичерпно винахідливого друга Діка Сенда. Як вони лазили разом на щогли «Пілігрима»! О, якби Дік був тут, Джек поліз би з ним на верхівку найвищого баобаба!

Кузен Бенедикт — той почувався чудово скрізь, звичайно, якщо довкола нього було достатньо комах. Йому пощастило знайти у факторії малюсіньку бджілку, що робить свої чарунки у стовбурах дерев, і паразитарну осу, що відкладає яйця у чужі чарунки, як зозуля підкидає свої яйця в гнізда інших птахів. Учений вивчав цих комах, наскільки це було можливо без окулярів і збільшувального скла.

У факторії, особливо поблизу струмочків, не бракувало й москітів. Якось вони сильно покусали бідолашного