Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Сватання дівчини до хлопця вважається відгомоном матріархату, воно здавна існувало в різних народів і не суперечило традиційним шлюбним звичаям. За середньовіччя це вже сприймалося як небажана форма сватання, проте певний виняток становили українці. У них він, натоді дещо призабутий, зажив новим життям. «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка», — такими словами ще два століття тому українська дівчина починала сватання. І вона мала повне право казати так, бо хлопець тоді лише інколи наважувався свататися до дівчини, яка впала йому в око. З огляду на це побутував і вислів узяти заміж замість теперішнього піти заміж або вийти заміж. Дівчина пропонувала хлопцеві руку й серце, не заручаючися його згодою, і їй украй рідко відмовляли. Про силу цієї традиції свідчить звичай іще у XVIII столітті — злочинця, засудженого до страти, милували, якщо дівчина зголошувалася взяти його за мужа. Проте зі зростанням ролі чоловіка в суспільстві, звичай цей поступово забувався, і вже наприкінці ХІХ ст. сватання стало привілеєм виключно парубків. А роль дівчини тут звелася до сором'язливого колупання печі й подавання старостам весільних рушників.

Подібний весільний звичай, коли дівчина сама вибирає собі чоловіка, знали й давні індійці — він був неабияк поширений в епічні часи, але його, як не дивно, немає серед визнаних індуїзмом восьми різновидів шлюбу. Це сваямвара, дослівно самовибір, самобрання. А що цей звичай детально описаний у «Махабгараті» та «Рамаяні», то індійські дані проливають світло й на свій український аналог.

Індійська сваямвара — одна з найдавніших форм шлюбу, коли дівчина через певне випробування вибирала чоловіка з-поміж претендентів одного з нею суспільного стану, переважно воїнського. Такий привілей насамперед мали дочки царів або знатних воїнів, винятково чеснотливі та вродливі. Сваямвара була відкритим змаганням претендентів, на яке батько дівчини їх запрошував — між ними й відбувалися двобої за всіма правилами спортивних турнірів. Переможця дівчина власноруч увін<263>чувала весільною гірляндою, визнаючи його, таким чином, за свого чоловіка.

Призначення сваямвари особливо не мотивувалося, для цього вистачало волі батька нареченої. Сам обряд відбувався у врочистій обстановці, при великому напливі учасників і глядачів. На святково прикрашеній сцені розміщувалися претенденти на руку й серце царівни, як правило, царевичі, царі й уславлені воїни. Оскільки сваямвара була поширена серед воїнського стану, то цей звичай вважався і царським, бо цар звичайно походив із кшатріїв. Для брахмана взяти в дружини кшатрійку вважалося дещо не престижним, тому вони, як правило, не брали участі в сваямварі. Хоча брати-пандави, самі з брахманів, участь у цьому дійстві брали, але для цього мусили перевдягнутися кшатріями. Брахмани були тут присутні як жерці, бо обряд супроводжувався різними релігійними дійствами. Для вайш'їв — купців, ремісників, землеробів, тобто селян, участь у сваямварі теж виключалася, бо в суспільній ієрархії вони стояли нижче кшатріїв.

Випробування на сваямварі могли бути різними, але здебільшого треба було засвідчити досконале володіння луком. Рама — герой «Рамаяни», не тільки підняв важезний лук бога Шіви, на що не спромоглися його суперники, але й натягнув його так, що лопнула тятива. Арджун, один із п'ятьох братів-пандавів, на сваямварі мусив, дивлячись у розлиту на землі олію, влучити стрілою в око рибині, що вертілася над ним.

Сваямвара, зважаючи на часті в епосі описи її, була поширеною формою шлюбу. Сваямвару визнавало шлюбне право стародавніх індійців, хоча натоді цей шлюб, суто кшатрійський, для самих кшатріїв був не обов'язковим. Це засвідчує «Махабгарата», описуючи сваямвару Драупаді, на якій переміг Арджун і якого царівна уквітчала весільною гірляндою. Проте згодом Арджун захотів одружитися з сестрою Крішни, і той, бажаючи цього шлюбу, радить Арджунові не покладатися на сваямвару, а викрасти кохану — таке кшатріям дозволялося. Що, власне, й сталося, причому Крішна ще й допоміг Арджунові в його задумі. Так само вчинив і Крішна, коли викрав Рукміні, доньку царя Бгішмаки.

Індійський епос подає деякі цікаві подробиці щодо сваямвари. Був випадок, коли на сваямварі дівчина обрала собі в чоловіки ліс і оселилася в ньому відлюдницею. Царівна Сам'юкта покохала шляхетного царя Прітхвіраджа, з яким ворогував її батько і якого він не запросив на доччину сваямвару. Він навіть звелів зробити його зображення як свого прислужника, аби ще більше принизити царя. Та на сваямварі царівна уквітчала весільною гірляндою саме цю статую, і тієї ж хвилини підлетів на коліс<264>ниці Прітхвірадж, підхопив царівну і помчав у своє царство, де вони й побралися. І батько мусив визнати цей шлюб. На сваямварі трьох дочок царя країни Каші могутній воїн Бгішма викрав усіх трьох сестер у дружини своєму братові, за що потім довелося тяжко розплачуватись. У міфі про Наля і Дамаянті царівні довелося на своїй сваямварі розпізнавати коханого серед кількох богів, які, прагнучи її руки, прибрали подоби Наля. Дамаянті гідно впоралася з нелегким завданням, вчасно згадавши, що в небожителів, на відміну від людей, некліпний погляд.

Інша героїня, царівна Савітрі не влаштовує сваямвари в батьковій столиці, а сама вирушає на пошуки чоловіка. І знаходить його в лісовій глушині, де її обранець жив із сліпими батьками-відлюдниками. Савітрі не зупинило й те, що мудреці провістили її Сатьяванові лише рік подружнього життя. Але своєю жертовністю і самовідданістю вона не тільки врятувала коханого від Ями, бога смерті, але й повернула свекрові та свекрусі зір і царство. Через що сьогодні для кожного індійця Савітрі — взірець відданості й подружньої вірності.

Дії Савітрі до певної міри мотивуються в міфі. Цар Ашвапаті, її батько, виряджаючи доньку на пошуки чоловіка, каже, що сватів, які приходили досі, відлякують чесноти й неземна врода його доньки. А тому на нього, батька, падає безмежна ганьба, бо він нездатний видати дочку заміж і не може мати нащадків чоловічої статі, які б, у разі його смерті, здійснили необхідні обряди й запалили поховальне багаття.

У міфі про Савітрі вибір чоловіка дівчиною обумовлений і постає дещо незвичним способом пошлюблення — вдаватися до нього дозволяється тоді, коли батько не знайшов