Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Гендерсон, повелитель дощу, Сол Беллоу 📚 - Українською

Читати книгу - "Гендерсон, повелитель дощу, Сол Беллоу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гендерсон, повелитель дощу" автора Сол Беллоу. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 125
Перейти на сторінку:
його поведінку. «Що він має на увазі? – подумалося мені. – Чи не систему Станіславського? Ту, яку застосовують у Московському Художньому театрі?» Моя мати подорожувала по Росії в 1905 році, напередодні війни з Японією[27]. Вона бачила там, як царева коханка танцювала в балеті.

– А як з усім цим пов’язується Оберштейнерова аллохірія та медична писанина, що її ви дали мені прочитати? – запитав я.

Цар Дафу став терпляче пояснювати:

– Усе тулиться одне до одного. Незабаром вам стане ясно. Але спершу за допомогою лева спробуйте з’ясувати різницю між станом заданим і станом набутим. Зверніть увагу, що Атті – повністю лев. На всі сто відсотків. У ній немає суперечностей.

Я відповів йому голосом уривчастим і тремтячим:

– Якщо вона не прагне стати людиною, то навіщо я маю підроблятися під лева? В мене це ніколи не вийде. Якщо ви неодмінно хочете, щоб я скопіював когось, то чом би мені не скопіювати, скажімо, вас?

– Не заперечуйте, Гендерсоне-сунго. Я був нею. Перетворення лева на людину можливе, я знаю це з власного досвіду.

І він вигукнув:

– Сакта!

Це було для левиці наказом – і вона побігла по колу. Цар стрибками подався за нею, а я – за ним, намагаючись не відставати.

– Сакта, сакта! – закричав він, і Атті потрюхикала швидше. Вона вже мчала попід протилежною стіною. Ще хвилина чи дві – і наздожене мене.

Я в розпачі заволав:

– Царю, царю, стривайте, Христа ради, пропустіть мене вперед! Я хочу бігти поперед вас!

– Стрибайте на поміст! – гукнув він, обернувшись.

Та я й далі вайлувато тюпав за ним, схлипуючи і намагаючись випередити його. В уяві я вже бачив, як з мене бризне кров, скапуючи краплями, кожна завбільшки з кварту, коли Атті вгородить у моє тіло пазурі, бо я не сумнівався, що оскільки я біжу, то я для неї – законна здобич, і вона скочить на мене, як тільки наздожене. А може, лапою переб’є хребет. Так було б найкраще. Один удар, одна запаморочлива мить, і свідомість провалюється в ніч. О Боже! Це буде ніч без жодної зірки в небі. Без нічого.

Я відстав від царя, і тому вдав, ніби спіткнувся, важко впав на підлогу й відкотився вбік, розпачливо закричавши. Побачивши мене долічерева, цар простяг руку до Атті, щоб зупинити її.

– Тана, тана, Атті! – гукнув він.

Вона відскочила до стіни й неквапом рушила до помосту. Лежачи долілиць, я стежив за нею. Вона присіла на задні лапи і легко стрибнула на дошки, де їй подобалося лежати. Потім повернула лапу, подушечками вгору, облизала її язиком і почала умиватися. Цар присів біля неї навпочіпки й запитав, звертаючись до мене:

– Ви поранилися, Гендерсоне?

– Ні, я тільки добряче вдарився, – відповів я.

Тоді він заходився пояснювати:

– Я хотів, щоб ви розслабилися, сунго, бо ваші м’язи надто зсудомлені. Тому ми й бігли. Ваша свідомість пригнічена інстинктом самозахисту, через те ви вкрай перенапружені й зосереджені на собі, тож далі ми з вами…

– Далі? – перепитав я. – Що далі? Я вже все мав. Я вже беркицьнув долілиць. Чого ви ще від мене хочете, царю, заради Бога? Спочатку мені підселили мерця, потім амазонки вкинули мене в ставок і відшмагали канчуками. Ну гаразд. Так було треба, щоб пішов дощ. Я змирився навіть із цими зеленими штанцями та всякою всячиною. Якщо треба – значить, треба. Але ці мої муки – кому з них буде користь, кому?

З великим терпінням і симпатією цар Дафу заломив угору зібраний у складки краєчок свого оксамитового капелюха, який мав колір густого вина, і став пояснювати із щирим співчуттям у голосі:

– Будьте терплячі, сунго. Усе, що з вами досі відбувалося, відбувалося в наших інтересах, в інтересах племені варірі. Не думайте, що я такий невдячний. Але сьогоднішнє випробування – воно на користь вам і тільки вам.

– Я вже чув від вас це не раз. Але яким чином оця катавасія з левом може вилікувати мене від моїх тривог?

Спадисте чоло в царя, дуже схоже на чоло материне, надавало його обличчю некорисливого й зичливого виразу.

– Уся суть у благородстві поведінки, – сказав він. – Якби люди не вміли поводитися благородно, світ загинув би. Я знаю, ви покинули свій дім у Америці тому, що не знали, як вам жити. Ви засвоїли добре першу науку, яка вам трапилася, Гендерсоне-сунго, але ви повинні піти далі. Скористайтеся з моїх досліджень – ваше щастя, що я ладен надати їх у ваше розпорядження.

Я облизав руку – бо подряпав її, коли падав, – а тоді сів і замислився. Він примостився навпочіпки навпроти, обхопив руками коліна і пильно втупився в мене, намагаючись перехопити мій погляд.

– Чого ви від мене хочете? Що я повинен робити?

– Те саме, що робив я. Те саме, що робили Гміло, Суффо, мої діди й прадіди. Кожен з них поводився як лев, уявляв себе левом. Якщо ви вволите моє бажання, ви уявите себе левом і поводитиметесь як лев.

Якщо мої тілесні відчуття – це тільки сон, мені залишається надія на пробудження. Ось що я думав, поки лежав на підлозі, терплячи біль і муки. Я лежав, висловлюючись образно, на самому споді буття. Нарешті я зітхнув і почав спинатися на ноги, роблячи над собою майже надлюдське зусилля.

– Навіщо вам підводитися, сунго? – сказав цар. – Адже це добре, що ви розпростерлися ниць.

– Ну то й що, як я розпростерся ниць? Ви хочете, щоб я перетворився на плазуна?

– Ні, звичайно, адже плазуни – створіння нижчого зоологічного ряду. Я хочу, щоб ви стали навкарачки. Тобто прибрали поставу лева.

Цар Дафу й собі опустився навкарачки, і я мусив визнати, що він справді став дуже схожий на лева. Атті лежала, схрестивши лапи, і лише вряди-годи позирала на нас.

– Бачите? – сказав він.

А я йому відповів:

– Звичайно, ви вмієте це робити. Так вас виховували, і воно вам до вподоби. А я не можу. – І знову випростався долічерева.

– О Гендерсоне, шановний мій гостю! – сказав Дафу. –

1 ... 95 96 97 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гендерсон, повелитель дощу, Сол Беллоу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гендерсон, повелитель дощу, Сол Беллоу"