Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Навколо збирався натовп. Всі, хто ще залишалися в людській іпостасі, і хто вже опинився у звіриній. Це було не важливо. Ми контролювали їх. Їхній основний інстинкт. Вони принюхувалися і придивлялися, реагуючи на найменший рух наших рук чи зміну настрою. Після всього, що ми витворяли в ці дні, кожен, хто хоч трохи доторкнувся до божевілля, відчував нашу владу над ним. Силу дракона.

Те темне і вже зрозуміле в мені було задоволене.

Легкий рух ліворуч змусив обернутися, придивитися, принюхатися. Знайомий запах показав відсутність небезпеки ще до того, як очі виділили фігуру, що пробивалася з боку палацу.

– Подумав, вам знадобиться, – промовив Шан, кидаючи Дронові якийсь скруток.

Мій дракон легко впіймав його, розгорнув, вручив мені тонку кремову сукню. Невагома, в обтяжку, вона не стільки приховувала, скільки розбурхувала уяву. От і добре.

Поки я одягала та поправляла, Дрон встиг натягти штани. А й справді, раніше ж була така посада, раптом згадалося з тих уроків, які я встигла забути, але пам'ять уже відновила і почала систематизувати. Судячи з перегляду Адрана з дружком, вони теж про щось таке колись чи то чули, чи то говорили.

– Наступного разу взуття захопи, – промовила я.

– Слухаю і корюся, – хмикнув Шан у напівжартівливому поклоні.

– Берте! – виявила я ще одне знайоме... гм... обличчя. Той позадкував, сподіваючись сховатися в натовпі.

– Стояти! – гаркнула я.

Ну, до Дронових гарчань мені було, звичайно, ой як далеко! Нявкаючі інтонації, здається, геть-чисто вбивали весь ефект. Хоча пес послухався, зупинився. Я поманила його пальцем, і він, похмуро опустивши голову, зробив крок.

– Завтра відпустиш усіх дівчат, – промовила я. – Кішок.

Берт судорожно ковтнув.

– Не забудь кішок Дейка та Удана. І тих, що розважають псів у чудових зальчиках-підвальчиках. Особисто простежиш, щоб вони повернулися додому або нормально влаштувалися у песячих кварталах. Доповіси Шанові. А потім надаси мені список усіх, коли-небудь спійманих, розіграних та подарованих. І котів теж!

Пес нервово кивнув, знову позадкувавши. Я втратила до нього будь-який інтерес. Повернулась.

Натовп так само оточував нас щільним кільцем, вбираючи флюїди та еманації. Я із задоволенням провела поглядом по литому тілу мого чоловіка, трохи напружених м'язах рук і живота, ніби він готувався до стрибка будь-якої миті. Очах, що ледь звузилися, з вертикальними щілинами зіниць.

«Ні», – хитнув він головою, майже не відкриваючи губ, більше жестом ніж словом, відчувши моє бажання раніше, ніж я сама усвідомила його.

– Так, – ледь чутно відповіла я, ступивши до нього. – Зараз, Дроне.

– Аліс...

Якийсь час він дивився на мене, я навіть зацікавилася, що ж переможе. Мій невиправний дракон вважав побажання явно приниженням, і водночас пам'ятав свою обіцянку.

Прийнявши нарешті рішення, зробив крок уперед. Опустився на коліно. Одне, між іншим! Завжди зможу сказати, що не виконав умову!

Але зараз мені цього було достатньо. Натовп ахнув і застиг, ловлячи кожен жест, кожен звук.

– Аліс Мілс, ти станеш моєю дружиною? – у тиші промовив Дрон.

Ах ти... пес вивертливий!

І хотіла б розізлитися, не змогла б. Губи самі розпливлися в усмішці, і Дрон, миттю відчувши, піднявся, підхоплюючи мене на руки.

– Аліс? – зазирнув у вічі, чекаючи відповіді. Ну чи каверзи. Навіть на землю поставив.

– Як організуєш обручку – поговоримо, – хмикнула я.

– Аліс! – гримнув голосніше.

– Хто ще не побоїться одружитися з драконихою? У мене немає шансів...

– Аліс! – у голосі Дрона задзвеніла така лють, що я вирішила не грати більше з вогнем.

– Звичайно, – зітхнула, опускаючи голову на його плече з виступаючим шипом. – Куди ж я подінусь...

Ми ж тепер намертво спаяні.

– Нікуди, – запевнив Адран.

І я зрозуміла, що під землею дістане, але не випустить із поля зору. І не сказати, щоб це мені не подобалося!

Жіноча половина натовпу захоплено зітхала, проте чоловічий голос повернув нас до реальності:

– Далі що? – крикнув хтось.

Дрон з легким роздратуванням покосився в бік зухвальця, і той поспішив заткнутися. А я – відповісти:

– Завтра серйозний день. У нас будуть гості. І непрості переговори. І мені ще треба роздобути пристойне вбрання, – я кинула погляд на дракона.

Він виглядав задоволеним і ні краплі не жалкував про відсутність у мене того.

– А сьогодні розважайтеся, – дозволив, жестом відпускаючи натовп, що вже почав нетерпляче переминатися.

– Сподіваюся, завтра збереш своїх начальників відділів, – хмикнула я і попрямувала до входу у палац.

Натовп розступався, мовчки пропустив нас, переварюючи те, що сталося.