Читати книгу - "48 законів влади"

На це олень відповів: «Сер, час на плачі минув, журба вже зайва. Ваша поважана дружина допіру мені з’явилася на трояндовому ліжку, і я відразу її впізнав. «Друже, — звернулася вона до мене, — припиняй цю помпезну жалобу й непотрібні ридання. Тут я мала тисячу утіх, балакаючи з такими ж святими, як і я. Король нехай ще трохи потужить, — це мені приємно». Щойно він закінчив промовляти, всі закричали: «Диво! Сталося диво!»

Оленя не покарали, а щедро винагородили. Тож розважайте короля снами, лестіть йому й розкажіть монархові кілька приємних фантастичних брехень; і як би перед тим на вас король не сердився, він проковтне принаду і зробить вас найщирішим другом.

Байки, Жан де Лафонтен (1621—1695 рр.)

Дотримання закону

Місто-держава Венеція процвітала так довго, що венеційці відчували, ніби сама доля прихилилася до їхньої маленької республіки. У добу Середньовіччя і Ренесансу фактична монополія держави на торгівлю зі Сходом зробила Венецію найбагатшим містом у Європі. Завдяки успішному республіканському урядуванню венеційці мали свободи, яких решта італійців ніколи не мала. Але в XVI ст. їхня доля раптом перемінилася. З відкриттям Нового Світу основну роль стали відігравати європейські країни біля Атлантики — Іспанія та Португалія, а пізніше — Голландія та Англія. Венеція не могла витримати економічної конкуренції, і її імперія поволі занепала. Останнім ударом була катастрофічна втрата важливого середземноморського володіння — острова Кіпр, який турки відбили у венеційців у 1570 році.

Тепер у Венеції шляхетні родини банкрутували, а банки згортали свою діяльність. Венеційців охопила туга й депресія. Вони знали про свій розквіт у минулому — або встигли пожити за тих часів, або чули розповіді старших. Принизливим було те, що все це сталося зовсім недавно. Венеційці наполовину вірили, що богиня Фортуна просто жартує і скоро повернуться минулі дні. Але що вони могли тим часом зробити?

1589 року венеційськими теренами пішов поголос, що незабаром має прибути таємничий чоловік на ім’я Браґадино, майстер алхімії, який купався в сріблі-золоті завдяки своїй здібності примножувати золото, використовуючи секретну речовину. Чутки швидко поширювалися, бо за кілька років перед тим венеційський шляхтич переїздом чув у Польщі пророцтво одного вченого, що Венеція поверне свою колишню славу і владу, якщо знайде людину, яка зналася на алхімічному мистецтві виробництва золота. Тож коли до Венеції долинули чутки про золото Браґадино — він постійно видзвонював золотими монетами в руках, і золоті предмети виповнювали його палац, — дехто почав мріяти про те, що з його допомогою місто знову розквітне.

Члени найбільш впливових шляхетних родин Венеції рушили до Брешії, де проживав Браґадино. Їм показали палац, а потім вони з подивом дивилися, як він демонстрував своє вміння робити золото: узяв жменьку якихось безвартісних мінералів і перетворив їх на кілька унцій золотого піску. Венеційський сенат готувався обговорювати ідею офіційно запросити Браґадино до Венеції за кошт міста, коли раптом стало відомо, що те саме збирається зробити і герцог Мантуї. Розповідали про пишний прийом у палаці Браґадино на пошану герцога, де люди бачили і одяг із золотими ґудзиками, золоті годинники, золоті тарілки тощо. Стурбовані тим, що Мантуя може перехопити Браґадино, сенат майже одностайно проголосував за запрошення його до Венеції, пообіцявши купу грошей, необхідних йому, щоб не відмовлятися від шикарного життя, — аби тільки він приїхав негайно.

Пізніше того ж року таємничий Браґадино прибув до Венеції. Зі своїм пронизливим поглядом темних очей під кошлатими бровами і двома величезними чорними мастифами, що скрізь його супроводили, він мав грізний і приголомшливий вигляд. Браґадино оселився в розкішному палаці на острові Джудекка, а бенкети, дороге вбрання та всілякі примхи оплачувала республіка. Венецію охопила своєрідна алхімічна лихоманка. На вуличних перехрестях яточники продавали вугілля, перепускні куби, міхи, інструкції. Усі поринули в алхімію… усі, крім Браґадино.

Видно, алхімік не поспішав починати виробляти золото й рятувати Венецію з руїни. Дивно, але це лише збільшувало його популярність і кількість послідовників; люди прибували з усієї Європи, навіть Азії, щоб познайомитися з цим відомим чоловіком. Минали місяці, і зусібіч до Браґадино плинули подарунки. Але він — анічичирк про диво, на яке венеційці впевнено сподівалися від нього. Терпець містянам почав уриватися, і вони питали, чи він буде вичікувати довіку. Спочатку сенатори просили не квапити його, бо він, диявол, норовливий, його треба улещати. Зрештою, долучилося вельможне панство і почало тиснути на сенат, щоб той показав окупність надмірних інвестицій.

Браґадино висміяв тих, хто сумнівався, і сказав, що вже передав на міську монетарню таємничу речовину, за допомогою якої він виробляв золото. Її можна використати всю відразу й подвоїти запаси золота, але що повільніший процес, то більший вихід. А якщо процес у запечатаному контейнері розтягти на сім років, то речовина помножить кількість золота в монетарні в 30 разів. Більшість сенаторів погодилися чекати, аби потім забрати всі золоті скарби, обіцяні Браґадино. Але інші обурилися: ще сім років цей пан жируватиме як король за людські гроші! Пересічні венеційці також схилялися до цієї думки. Нарешті вороги алхіміка зажадали доказів його вміння: хай покаже їм золото, і якомога швидше.

Гордовитий, відданий своєму ремеслу Браґадино відповів, що нетерпляча Венеція зрадила його і за це буде позбавлена його послуг. Він виїхав із міста, подавшись спершу до Падуї, а 1590 року — до Мюнхена, на запрошення герцога Баварського, що, як і жителі Венеції, був колись багатієм, але збанкрутів через власне марнотратство, й сподівався, що йому поталанить знову розбагатіти за допомогою видатного алхіміка. Браґадино погодився на тих самих вигідних умовах, що й у Венеції, і вся ситуація повторилася.

Тлумачення

Молодий кіпріот на ім’я Мамунья кілька років жив у Венеції, перш ніж, після реінкарнації, став алхіміком Браґадино. Він бачив, як морок сповив місто, чув, як усі сподівалися повернутися до давнього добробуту завдяки невідомому джерелу. Тоді як інші пройдисвіти шахраювали за допомогою вправності рук, Мамунья переймався людською природою. Від самого початку маючи на меті Венецію, він подорожував за кордоном, заробив трохи грошей алхімічним штукарством, а тоді повернувся до Італії та відкрив свій заклад у Брешії. На відстані аура його влади здавалася переконливішою.

Якщо ви хочете розповідати брехні, яким повірять, не кажіть правди, якій не повірять.

Японський сьоґун Токуґава Ієясу, XVII ст.

Спочатку Мамунья не влаштовував вульгарних демонстрацій, щоб переконати оточення у своїх талантах алхіміка. Його пишний палац, розкішні вбрання, дзенькіт золота в руках — усе це перемагало аргументи здорового глузду. Так формувався цикл, що тримав його на плаву: очевидне багатство підтверджувало його репутацію алхіміка, тому такі патрони, як герцог Мантуї, давали йому гроші, за які він жив заможно, що зміцнювало його репутацію алхіміка. Тільки-но репутація сформувалася, герцоги й сенатори почали змагатися за нього, йому доводилось організовувати