Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Нам вдалося, — радісно стрибала Катя. — Ми впоралися, — посмішка не зникала з її обличчя.

— Не забувай, що треба ще пройти через нього, далі буде не легше, — Андрій почав озиратися по сторонах, щось вишукуючи.

— Думаю, найважче ми зробили, — Степан поплескав друга по плечі. — Ходімо ближче до розлому.

— Сподіваюся, ти маєш рацію.

Катя вже встигла підбігти до розлому і почала заглядати всередину.

— Скажи, що ти там нашіптував пляшці?

— Не пляшці!

— Що? — не зрозумів детектив.

— Ти знав, що вода може зберігати енергію і змінюватися на молекулярному рівні відповідно до того, що їй кажуть чи чим впливають?!

— А крига — це та сама вода! — здогадався Степан.

— Точно! Я просто нашепотів, що вода може подолати будь-яку перешкоду, ніщо не стане у неї на шляху, — Андрій трохи запнувся. — Ти знав, що вода може навіть камінь сточити, якщо їй дати час?!

— Так, це, мабуть, всі знають!..

— Ну, в цілому, я просто передав їй цю руйнівну енергію без необхідності довго чекати… І це спрацювало! — він так само продовжував оглядатися по сторонах.

— Що ти видивляєшся?

— Не «що», а «кого»…

— І кого?

— Його! — Андрій показав пальцем на сіре світіння, яке швидко наближалося до них.

— Це…

— Угу!

— Слухайте, — почала Катя, — я думаю, якщо розбігтися, то можна «рибкою» проскочити в цю діру.

— Думаю, не варто цього робити, — спокійно відповів Андрій, хоча всередині нього все стискалося, в очікуванні нової зустрічі зі старим знайомим.

— І чому це? — насупилася вона.

— Хто знає, що трапиться, якщо ти випадково ногою зачепиш бар’єр?.. Може, твою стопу відкине від бар’єра, доки ти будеш всередині.

— Так… неприємно було б, — скривилася вона від огиди. — Але там щось є! Стоїть якийсь великий будинок, усюди висять лампочки на мотузках, протягнуті серед дерев, — Катя продовжувала оглядати територію за бар’єром.

— Сподіваємося, ми скоро туди потрапимо, — після цих слів Степан сильно смикнув Катю за руку. Від несподіванки дівчина впала. І досить вчасно, саме в цей момент лис стрибнув на неї, але схибив.

Тварина гарчала, у кутиках пащі з’явилася піна. Хутро стояло дибки. Лис був готовий напасти будь-якої миті. За такий дуже короткий час хутро у нього стало повністю сірим. В деяких місцях воно навіть випало, було видно брудну шкіру тваринки.

Повільно Степан та Андрій зробили кілька кроків назад. Катя не встаючи з землі, почала відповзати.

— Не думаю, що буде легше, — прошепотів Андрій.

— Угу, — Степан тримав руку на зброї, готовий стріляти, якщо лис почне атакувати.

Впершись в ноги чоловіків, Катя спробувала підвестися. Лиса почало трусити, він ледь стримувався, щоб не напасти.

— Замри! — скомандував детектив. — Що нам робити? — пошепки він запитав некроманта.

— Будемо домовлятися, як і минулого разу, — Андрій перевів погляд на тваринку.

— А що мені робити? Так і сидіти на снігу? — голос дівчини тремтів.

— Заповзи за наші спини і дуже повільно підіймайся! — Степан так само перевів погляд на лиса. Йому було лячно. Дух лісу змінився і тепер вселяв справжній жах.

«Хто ви такі? Навіщо прийшли до мого лісу?» — голос оглушливо увірвався у свідомість чоловіків.

Андрій та Степан намагалися затулити вуха, щоб хоча б якось знизити гучність. Але це їм не могло допомогти, голос лунав в їх головах.

«Тихіше!!!» — прокричав детектив і впав на коліна, в ту ж мить голос повністю замовк. Зоровий контакт був порушений. Слідом за ним на коліна впав і Андрій.

— Що трапилося? — ще дужче перелякалася Катя, яка нарешті встала з землі.

— Він кричав, — підіймаючись на ноги, Степан швидко протер вухо, в якому з’явилося щось мокре та липке. Подивившись на пальці, він побачив кров.

Лис стояв із вишкіреними зубами, просто так тварина не збиралася відступати.

— Буде важче, ніж я думав, — віддихавшись, Андрій сплюнув на сніг. Степан помітив кілька маленьких темних крапель, які могли бути кров’ю.

— Тоді усі разом! — про свою здогадку Степан вирішив не казати. Він перевів погляд на тварину і сподівався, що голос буде не таким оглушливим.

«Навіщо ви прийшли до мого лісу?» — тваринка дійсно почала розмову тихіше, але відчуття її могутності він цього не зникло.

«Ми шукаємо поганих людей! Нам потрібно пройти за бар’єр!» — прямо, без усіляких задобрень, почав розмову Степан.

«В цьому лісі немає поганих людей! Окрім вас, тут більше нікого немає! І ви ніколи не пройдете за цей бар’єр! Людям тут не місце!»

«Ми не люди!»

Запанувала тиша. Степан так само дивився в очі тваринки, але дух лісу нічого не казав. Це одкровення ошелешило тваринку.

Катя та Андрій почали крутити головою, адже тваринка перестала з ними розмовляти.

— Що ти йому сказав? — здогадався журналіст, побачивши, що Степан не відвів погляду.

— Що ми — не люди, — механічно, без будь-яких емоцій відповів детектив. Він так само продовжував свердлити поглядом тваринку, очікуючи реакцію.

«Я не вірю! Ви стоїте на двох лапах, розмовляєте як люди. І я відчуваю, що ви люди! Брехун!» — лис вишкірив зуби, даючи зрозуміти, що вб’є непроханих гостей.

«Не віриш?! Тоді запитай вищих духів, чи знають вони про нас…» — нічого розумнішого Степан не встиг вигадати.

«Тут немає вищих духів, їм не місце в цих краях!..»

«Але ж саме ти — дух лісу і захищаєш свою домівку! То можеш сам, по своєму бажанню, звернутися до вищих духів і запитати, чи знають вони, хто ми такі?!»

Тваринка знову замовкла. Хитра посмішка з’явилася на обличчі детектива.

— Ти домовився? — поцікавився журналіст, побачивши посмішку. Андрій та Катя більше не намагалися розмовляти з тваринкою.

— Готуйте свої імена! Скоро з нас спитають… — нічого не пояснюючи, відповів Степан.

Минуло кілька довгих хвилин, перш ніж в голові з’явився голос лису: