Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Айше повернулася до своєї кімнати, залишивши Евсун і Еміра наодинці.

Евсун обережно вклала Омера в ліжко, провела пальцями по його м’якому волоссю й ніжно поцілувала в чоло.

— Спи, любий, мама поруч…

Коли Омер заснув, вона тихо вийшла з кімнати й повернулася до Еміра.

Він уже чекав на неї.

— Еміре… — вона зітхнула, наближаючись до нього. — Нарешті ти поруч.

Емір усміхнувся, простягаючи до неї руку.

— Тепер я завжди буду поруч, Евсун.

Вона зупинилася перед ним, дивлячись прямо в очі.

— Тепер усе буде добре, правда? — її голос звучав майже благально. — Омер із нами, ти поруч… Чого мені ще хотіти?

Емір м’яко торкнувся її обличчя.

— Запевняю тебе, тепер усе буде добре.

Евсун усміхнулася.

— Знаю…

Емір погладив її щоку й прошепотів:

— Я так скучив за тобою…

Він нахилився, їхні губи торкнулися одне одного.

Евсун заплющила очі, відчуваючи знайомий теплий дотик.

Емір вдихнув аромат її волосся, а потім ніжно поцілував у шию.

Ця ніч належала тільки їм.

⸻

Вранці вони прокинулися в обіймах одне одного.

Емір першим відкрив очі й усміхнувся, дивлячись на Евсун.

— Доброго ранку, кохана.

Евсун ліниво потягнулася й подивилася на нього.

— Доброго ранку…

Емір торкнувся її волосся.

— Евсун, мені треба поїхати по справах.

Вона скривилася.

— Не їдь… Побудьмо сьогодні разом.

Емір ніжно провів пальцями по її щоці.

— Я скоро все владнаю й повернуся.

Він нахилився й поцілував її в лоб.

— Гаразд, але не затримуйся, — попередила Евсун.

Емір усміхнувся й пішов.

⸻

За годину прокинувся Омер.

Евсун почула, як він заворушився, й одразу підійшла до нього.

— Омерчику, любий мій, доброго ранку! Як тобі спалося?

Омер потер оченята.

— Добре, мамо.

Евсун помітила, що він насупився.

— Що таке, синку?

Хлопчик трохи помовчав, а потім тихо сказав:

— Я дуже злякався тієї тьоті…

Серце Евсун стиснулося. Вона обійняла його.

— Не бійся, любий. Більше ніхто тебе не забере від мене… І пробач, що тоді не змогла тебе захистити.

Омер підняв голову й усміхнувся.

— Я тебе дуже люблю, мамо!

Евсун ніжно поцілувала його в лоб.

— Я тебе теж, мій хороший.

Вона взяла його за руку.

— Ходімо, я щось тобі приготую.

⸻

Вони разом пішли на кухню.

Евсун приготувала смачний сніданок, і вони сіли за стіл.

Омер із задоволенням їв, а Евсун просто насолоджувалася цією миттю.

Вони були разом.

І більше нічого не мало значення.