Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун і Омер снідали, коли до них зайшов Левент.

— Омерчику, Евсун, доброго ранку. А що ви тут робите?

— Ми снідаємо! — весело відповів Омер.

Левент усміхнувся й перевів погляд на сестру.

— Як ти, Евсун?

— Добре, брате. Ти голодний? Поснідай з нами.

Левент погодився, і Евсун накинула йому супу.

⸻

Після сніданку Левент узяв Омера в сад. Вони бігали, гралися, сміялися. Евсун сиділа на терасі й чекала на Еміра.

Де він так довго?

Вона набрала його номер. Абонент поза зоною…

Її серце стислося. Щось не так.

Минали години. Настав вечір.

Омер уже спав, а Евсун лежала в ліжку, вдивляючись у темряву.

І саме тоді двері відчинилися.

Вона швидко заплющила очі, удаючи, що спить.

Емір тихо підійшов, нахилився й ніжно поцілував її в лоб. Потім ліг поруч і міцно обійняв.

Евсун ледь помітно усміхнулася.

Вона скучила за цими обіймами…

⸻

Настав ранок.

Евсун розплющила очі й одразу подивилася поруч.

Еміра не було.

Її знову охопило тривожне передчуття.

Вона швидко встала й вийшла в сад.

Там був тільки Левент.

— Евсун? Що сталося з самого ранку?

— Ти не бачив Еміра?

— Він з самого ранку поїхав на роботу, — спокійно відповів Левент.

Евсун зітхнула, схрестивши руки на грудях.

— Що ж це за робота така?..

Левент подивився на неї уважніше.

— Щось сталося?

— Ні… — тихо відповіла вона й повернулася до своєї кімнати.

Де ж був Емір?

Це питання не давало їй спокою.