Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Настав вечір.

Еміра досі не було, і Евсун не тямила себе від злості. Вона вже вклала Омера, але сама не могла заснути. Чекала.

Але він так і не прийшов…

⸻

Настав ранок.

Евсун, у легкій білій нічній сорочці, вийшла в сад. Вона планувала знову зателефонувати Еміру, але…

Зупинилася, завмерши.

Навколо все було усипане трояндами та осяяне свічками.

У самому центрі цього квіткового чарівного світу стояв Емір. В руках він тримав оксамитову коробочку з каблучкою.

Евсун прикрила рот рукою, не вірячи своїм очам.

Коли вона підійшла ближче, Емір став на коліна .

— Евсун, ти будеш моєю дружиною?

Її очі наповнилися сльозами щастя.

Вона щиро усміхнулася, узяла Еміра за руки й тихо прошепотіла:

— Так.

Емір, не стримуючи емоцій, підвівся, ніжно обійняв її й поцілував.

— Сьогодні ти зробила мене найщасливішим чоловіком… Я кохаю тебе, Евсун.

— Я теж дуже кохаю тебе…

Вони стояли серед троянд, у сяйві ранкового сонця, і здавалися найщасливішими людьми на світі.

⸻

Повернувшись до кімнати, вони все ще були під враженням.

— Добре, що ти є, Еміре, — прошепотіла Евсун, поклавши голову йому на плече.

— І добре, що ти є, кохана…

До кімнати забіг Омер.

— Мамо, тато, що ви робите?

Емір узяв його на руки й усміхнувся:

— Омере, синку, ми з Евсун одружуємося! Тепер ми будемо справжньою родиною!

Омер засміявся й обійняв обох.

— Ура!

⸻

Вони почали готуватися до весілля.

Це мав бути найкращий день у їхньому житті.

Минув місяць.

Це було маленьке, скромне свято — саме так, як вони хотіли. Без галасу, без зайвих гостей. Тільки найближчі люди.

Емір стояв біля дверей і чекав наречену.

І ось…

Вона з’явилася.

Евсун у пишній білій сукні з ніжним декольте.

Вона була неймовірно красивою. Її обличчя сяяло від щастя.

Емір не міг відвести від неї погляду.