Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Поки всі ганялися за привидом і штанах, по трасі за місто мчала машина. В ній сиділа середнього віку жінка одягнута в чорне плаття з білим волоссям у вечірній сукні. Вона ледь стримувала себе.

Це була Юнта. Коли вона їхала в аеропорт, то одягнула під звичайний для неї брючний костюм плаття. Це було зовсім не характерний для неї одяг. Тому ніхто на неї не звернув уваги, коли вона скинула з себе костюм в одному із закутків і одягнула на голову парик. І таким чином вона отримала зовсім іншу зовнішність, за допомогою котрої їй і вдалося непомітно пройти до виходу, перш ніж всі двері закрилися. Такого він неї ніхто просто не очікував. Зрештою, вона і сама не чекала від себе такого. Але вона це зробила. Тепер стояло питання – що далі?

І так, вона тепер утікачка. Та зараз головне інше – закінчити розпочате. Все решта не так важливо. Адже, авторитет тата завжди зможе її витягнути з будь-якої проблеми. Тому її страх перед злочином був не великим.

Але вона має встигнути за пів години на приватний літак, котрий чекає на полі далеко за містом. Він сяде далеко за межами країни. І доки всі будуть її розшукувати в місті чи в області, вона вже буде далеко від них усіх.

«Ну якщо ти так вирішив, що не хочеш бути зі мною – то не будеш ні з ким! Будеш сам один все життя! Я не дозволю насміхатися над собою! Будь ти проклятий, Роане Модестовичу! Я знищу ту відьму! І ніхто і ніщо в цілому світі, навіть сам Бог, не зможе мені перешкодити! Я свого доб’юся будь-яким шляхом. Чого би це мені не коштувало!»

Вона дивилася крізь вікно у темному ночі, таку ж темну як і її душа.