Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

— Я подивився вгору, — вів далі Шимі, — і побачив, що зайшов той хлопець. — Він глипнув на Джейка і знову перевів погляд на вхід. — Він був схожий на тебе, юний сей, так, майже близнюк твій. Але його лице було залляте кров’ю, а одного ока не було, і кульгав він сильно. Він був як сама смерть, так, і налякав мене дуже сильно, а що вже сумно було на нього дивитися… Я просто мив собі далі підлогу, бо думав, що так він не зверне на мене уваги чи навіть взагалі не побачить і піде геть.

Зненацька Джейк зрозумів, що знає закінчення цієї розповіді. Чи він бачив її? Чи той скривавлений хлопець був він?

— Але він подивився на тебе впритул… — пробурмотів Роланд. Все ще навпочіпки, все ще пронизуючи поглядом сутінки.

— Еге ж, Вілле Деаборн, просто на мене, так і було, і сказав: «Чому ти мусиш завдавати мені болю, коли я так тебе люблю? Коли я не можу і не хочу робити щось інше, бо любов створила мене, і підживлювала, і…»

— «І підтримувала мене в найкращі часи», — прошепотів Едді. З його ока викотилася сльоза і, впавши, залишила темну пляму на землі печери.

— «І підтримувала мене в найкращі часи. Чому ти мене різатимеш, і спотвориш мені обличчя, і наповниш моє серце скорботою? Я лише любив тебе за твою красу, як і ти колись любив мене за мою ще до того, як світ зрушив з місця. А тепер ти дряпаєш мене гвіздками і ллєш розпечену ртуть мені в ніс. Ти нацькував на мене тварин, так, і вони виїли мені м’які місця. Довкола мене збираються кан-тої, і спокою нема від їхнього сміху. Та все одно я люблю тебе і служитиму тобі, і навіть поверну магію, якщо ти мені дозволиш, бо таким було сотворено моє серце, коли я піднявся з Приму. І колись я був сильний і прекрасний, та тепер моя сила майже вичахла».

— І ти заплакав, — сказала Сюзанна. І Джейк подумав: «Звісно, заплакав». Він і сам просльозився. Плакали також і Тед, і Дінкі Ерншо. Лише в Роланда очі лишалися сухі, але стрілець був блідий, страшенно блідий.

— Він плакав, — сказав Шимі (сльози котилися в нього по щоках, поки він переповідав свій сон), — і я заплакав теж, бо бачив, що він прекрасний, як білий день. Він сказав: «Якби тортури припинилися зараз, я міг би ще відновитися… якщо не обличчя, то принаймні силу собі повернути…»

— Мій кес, — промовив Джейк, і правильно, хоч ніколи раніше не чув цього слова.

— «…і мій кес. Але ще тиждень… чи, може, п’ять днів… чи навіть три… і буде запізно. Навіть якщо тортури припиняться, я помру. І ти теж помреш, бо коли любов полишає світ, серця в ньому холонуть. Розкажи їм про мою любов, і про мій біль, і про мою надію, що ще жива. Бо це все, що я маю, і все, чим я є, і все, чого прошу.» Потім хлопець розвернувся і вийшов. Двері знову дивно рипнули. Рии-ип.

Шимі нарешті подивився на Джейка і всміхнувся йому так, наче щойно прокинувся.

— Я не можу відповісти на твоє питання, сей. — Він постукав себе по лобі кісточками пальців. — У мене тут мало мізків, саме павутиння. Так Корделія Дельґадо казала. Мабуть, вона правду казала.

Джейк не озвався. Він був приголомшений. Той самий скалічений хлопець снився і йому, проте все відбувалося не в таверні, а в Ґейдж-парку, тому, де вони бачили Чарлі Чух-Чуха. Вчора вночі. Напевно, снився. Він одразу ж забув той сон і, якби не розповідь Шимі, не згадав би ніколи. А Роланд, Едді та Сюзанна теж, виходить, бачили той сон, тільки в кожного він був свій? Так. Це читалося у них на обличчях, так само ясно, як і зворушення та бентега на лицях у Теда й Дінкі.

Роланд, поморщившись, підвівся, ляснув себе по стегні й сказав:

— Дякую-сей, Шимі, ти дуже нам допоміг.

Шимі боязко всміхнувся.

— І як я це зробив?

— Не суши собі над цим голову, мій дорогий. — Роланд повернувся до Теда. — Нам з друзями потрібно ненадовго вийти. Маємо поговорити ан-тет.

— Звісно, — кивнув Тед. І стріпнув головою, неначе проганяючи туман.

— Зробіть моєму душевному спокою послугу, повертайтеся швидше, — попросив Дінкі. — Швидше за все, нас іще ніхто не шукає, але я не хочу випробовувати долю.

— Він буде вам потрібен, щоб перекинути вас назад? — спитав Едді, кивнувши на Шимі. Питання, по суті своїй, було риторичним: бо як інакше вони втрьох могли повернутися?

— Ну, так, але… — почав Дінкі.

— В такому разі ти випробуєш свою долю на повну міць. — Сказавши це, Едді вийшов разом із Сюзанною та Джейком з печери слідом за Роландом. Юк залишився сидіти біля свого нового друга, Гейліса з Чейвена. Щось у цьому стривожило Джейка. То були не ревнощі, радше страх. Неначе він бачив поганий знак, який міг би розгадати хтось мудріший од нього — наприклад, хтось із манні. Та чи хотілося йому знати розгадку?

Напевно, ні.

Шість

— Я не пам’ятала свого сну, аж поки він не почав переказувати свій, — сказала Сюзанна. — Але якби він не розповів, я, певно, ніколи б його не згадала.

— Так, — кивнув Джейк.

— Але тепер я пригадала все до найменших подробиць, — провадила вона. — Я була на станції метро, а той хлопець спустився сходами…

— А я був у Гейдж-парку… — перебив Джейк.

— А я — на гральному майданчику на Маркі-авеню, де ми з Генрі часто грали один на один, — сказав Едді. — У моєму сні малий з закривавленим лицем був у футболці з написом «У СЕРЕДИННОМУ СВІТІ…»

— «НУДНО НЕ БУВАЄ», — на превеликий подив Едді, закінчив Джейк.

Здивування друга Джейк не помітив — його думки вже повернули в інший бік.

— Цікаво, чи Стівен Кінг використовує сни, коли пише свої книжки? Ну, знаєте, як дріжджі, щоб міг рости сюжет.

На це питання ні в кого не було відповіді.

— Роланде, а де ти був у цьому сні? — спитав Едді.

— У «Раю для подорожніх», де ж іще? Хіба колись давно я не бував там із Шимі? — І своїми давно мертвими друзями, — міг би додати він, але не додав. — Я сидів за столиком, за яким Елдред Джонас полюбляв грати у «Гляньте».

— Той хлопчик зі сну, то був сам Промінь, адже так? — тихо спитала Сюзанна.

Коли Роланд кивнув, Джейк зненацька усвідомив, що Шимі все-таки відповів на його