Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сповідь суперниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь суперниці"

443
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь суперниці" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 124
Перейти на сторінку:
як торгівля вовною. І це заняття захопило мене, та й зиск принесло чималий. Ціна на вовну зростала з кожним роком, і це давало більші прибутки, ніж ведення господарства по-старому.

У встановлений термін я відвезла вовну на ярмарок у Норідж, відмовилась від послуг перекупників. Я прямо зуміла зійтися з фламандськими покупцями, уклала з ними угоду на продаж вовни на цей і наступний роки. Зрештою я заробила стільки дзвінкої монети, скільки й навіч не доводилося бачити. І це тішило навіть більше, ніж очікувала. Бо ж я не пропаду сама, зможу підтримати й свою дитину, а щодо мого ганебного становища, то багатство зможе накинути покров і на ганьбу.

І, певна річ, я змогла дозволити собі дещо з розкоші.

Зараз оглядаючи покій, я вже насилу могла пригадати, які колись тут панували розгром і запустіння. Тепер тут було затишно, навіть пишно. Холодний камінь підлоги вкривала овеча вовна, вздовж стін стояли скрині з різьбленням, на віках яких лежали вишиті подушки. Так само яскраво вишите й запинало на моєму широкому ліжку. Та й саме ліжко зроблене не місцевим кустарем, а привезене з міської майстерні, — з заморського чорного дерева; узголів’я прикрашала мозаїка з перламутру і мушель, а ложе було не просто ящиком з соломою, а м’яким матрацом, наповненим вовною, сіном і лавандою, згори ще й лежала перина з найм’якшого пуху. Навіть Едгар із його любов’ю до розкоші та зручностей не визнав би її негарною.

Але тут мій погляд упав на поламану прядку, що лежала біля стіни. І пригадалося, як нещодавно її люто пожбурив об стіну Хорса. На жаль, Хорса мав усі підстави для гніву. Я була винна перед ним, що так довго чаїлася, не могла відразу пояснити, чому не можу відповісти на його залицяння. Я тільки щось мимрила, уникаючи прямої розмови, повторювала про добросусідські стосунки. Чудово розуміла, на що він чекає, але не знаходила в собі сил пояснити, що вагітна від іншого.

Чому я не порвала з Хорсою спочатку? Він не був милий мені, я навіть побоювалася його. Але поклавши руку на серце, зізнаюся — мені була приємна його увага, його завзятість у спробах домогтися мене. Це було як доказ графові, що я не просто покинута коханка, що і я комусь потрібна. Але як я могла давати Хорсі надію, коли моє тіло дедалі більше виказувало мою ганьбу?

Звісно, для восьми місяців у мене надто маленький живіт. Хоча помітила ще раніше мій стан Ріган, помічали й інші. А ось Хорса не бачив. Та й я всіляко приховувала від нього вагітність, загорталася в шалі, плащі, таїлася. Інколи думала, що Хорса сам усе зрозумів, просто не каже й готовий узяти мене навіть такою. Та все-таки мені треба було відверто поговорити з ним, а не посилати до опікуна. Як виявилося, для Хорси це обернулося болем і нещастям. У Гронвуді його побили, кинули в темницю, звинуватили в нападі на графиню. Згодом Хорсу звільнив Едгар і тан з’явився до мене, нетямлячись від люті. Весь у синцях, у подертому одязі, а в очах стільки гніву… Я злякалася, хотіла сховатися від нього, але він увірвався навіть у цей покій, лютуючи, ламав усе довкіл, поки, Хвалити Бога, не наспів Утред і не випровадив його. Хорса поїхав, кленучи й мене, і графа, і дитя. А я цілісінький день простояла навколішки, благаючи захистити від його лихих слів те, що жило в мені.

Гірким думкам нема кінця-краю. А вже ранок. Десь віддаля прокричав півень, забекали вівці. Я встала і, намагаючись не збудити Труду, яка спала на лежанці, почала розпалювати вогонь, прибирати ліжко. Але Труда таки вловила рух, крекчучи, почала підводитися, відкинула дверцята-люк, що вели на нижні поверхи вежі. Я спустилася, почала будити слуг, віддавати вказівки.

Осінь у господарстві — клопітний час. До повсякденних справ додаються ще й турботи про врожай. Необхідно розсортувати й відкласти про запас яблука та груші; інші фрукти і ягоди слід було засушити або наварити з них варення, розлити по горщиках у вигляді соків і настоїв. Треба так само підготуватися до осіннього забою худоби, заготувати рибу, сушену, консервовану, солону, мариновану; зібрати на зберігання яйця, поклопотатися про овочі, запастися дровами, скласти їх у стоси так, щоб залишалися сухими й не падали, коли поліна витягатимуть для опалювання.

Я безупинно металася від Тауер Вейк до господарських споруд на березі. Моя вагітність не завдавала мені незручностей, рухалась я легко. І коли повернувся з полювання Утред (воно виявилося вдалим, я бачила в’язку білячих шкірок у нього при поясі. А мені так хотілося пошити собі на зиму білячого плаща з великим каптуром!), ми з ним домовилися перевірити, як ідуть ремонтні роботи на греблях уздовж дороги.

Утред допоміг мені сісти в човен, відіпхнув його від берега. Плоскодонка легко ковзала вузькими протоками поміж острівців. Утред скеровував її жердиною. Я помітила якийсь смуток у його погляді.

— У чому річ, солдате?

— Ох, леді Гіто, як пригадаю, що оце так само я віз вас колись із монастиря! Інколи я звинувачую себе за те, що забрав вас тоді з обителі, та ще й послав до ерла Едгара. Як же ви тепер житимете?

Я відвернулася. Як би я жила, якби залишилась у обителі? Зараз це здавалося мені неймовірним. Життя мирське було сповнене тривог і хвилювань, проте цікавіше за одноманітне існування в монастирі, де дні такі схожі, а їхня течія сповільнена, як у річечки котрою ми пливли. А мене мовби підхопив якийсь бурхливий потік: заколот, облога, сутички, моє пристрасне нестримне кохання до Едгара, моя ганьба. І тепер дитя, яке ношу в собі.

Я крадькома поклала руку на живіт. Дитя ніби відчуло, відповіло м’яким поштовхом. Кажуть, що байстрюки ще в утробі відчувають свою небажаність. Але я хотіла цієї дитини і так її любитиму! Якщо народиться син, я назву його Едмундом, на честь святого короля Східної Англії. А якщо донька — Отилією, на честь моєї монастирської подруги, або Аделіною, як звали маму. Але я ніколи не назву її Бертрадою. І що за безглуздий звичай давати дітям імена на честь правителів краю? Я вже знала з півдюжини дівчаток, яким дали це

1 ... 96 97 98 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь суперниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь суперниці"