Читати книгу - "Коли курява спаде"

Дивлячись на цю сцену, наші гості заклякли від подиву.

— У землях туси Лха Шопи навіть птахи скоро помруть від голоду, — сказав я, — тож дамо їм трохи їжі.

Договоривши, я передав ківш у руки Аїра-молодшого, і на блідому, як у небіжчика, обличчі цього хлопчиська, коли він почав кидати жменями ячмінь вниз у двір, заграла кров.

Я запросив гостей поснідати разом із нами.

Туси Лха Шопа більше не називав мене своїм племінником, а казав так:

— Ми — родичі, адже родина Мерці — дядьки родини Лха Шопа.

Я на це розреготався, а коли вони побачили мене веселим, на їхніх обличчях також проступив радісний вираз.

Нарешті мова зайшла про зерно.

У цей час другий панич родини Мерці зробився очевидно дурнуватим, адже цілком несподівано заявив:

— У коморах родини Мерці — не зерно, а приблизно однакове з ячменем за вагою срібло.

Туси Лха Шопі аж подих забило від здивування:

— Невже ячмінь став таким же важким, як і срібло?

— Можливо, й так, — відповів я.

— У світі немає такого дорогого зерна, — перебив мене туси, — ніхто вашого зерна не купить.

— Усе збіжжя родини Мерці призначене на продаж, і великий туси Мерці все передбачив для зручності покупців — звелів збудувати комори прямо у вас під дверима, щоб голодним людям не довелося мандрувати далекими шляхами.

Туси Лха Шопа, стримуючи свій запальний характер, почав учити дурня розуму:

— Збіжжя — це все-таки збіжжя, а не срібло, його довго не збережеш, тож навіщо складати його так багато в коморах?

— Ну то нехай ячмінь собі гниє, а твої люди — помирають з голоду.

Наші північні сусіди не витримали й сказали:

— Невелика біда, якщо й помре трохи людей, родина туси все одно так чи інакше виживе.

Я нічого на це не відповів.

Туси Лха Шопа хотів розлютити мене, тож сказав: поглянь, паростки ячменю на полях уже виросли, тож щонайбільше за три місяці ми вже зможемо збирати свій новий урожай.

— І краще встигнути зробити це, поки ще не всі твої люди померли, — під’юдив його управитель.

— А що, родина Лха Шопи запросила шамана перетворити мак на полях на ячмінь?

Туси Лха Шопа ледь не захлинувся своїм потом.

Ми дуже добре прийняли їх і навіть провели до кордону. Однак у той момент ми дуже пильнували, щоб не перетнути кордон ні на крок. Адже я гарантував нашим сусідам, що ні кінь, ні людина з нашого боку не ступить на їхню землю. Прощаючись, я сказав туси Лха Шопі, якого міг вважати і дядьком, і племінником:

— Ти ще приїдеш.

Він відкрив рот, однак ніяк не міг вимовити ті свої слова протесту — так, він не наважувався сказати: «Я більше не приїду ніколи».

Потім він ще важко вхопив кілька ковтків повітря, нічого не сказав, шмагонув коня й помчав у гори.

Ми проводжали їх поглядами, аж поки вони не зникли серед темних гір на кордоні.

Не минуло й кількох днів після від'їзду туси Лха Шопи, як ми вже зустрічали туси Ронггонг.

Це також були наші північні сусіди, вони мешкали на захід від туси Лха Шопи.

Якщо ми вже заговорили про родину Ронггонг, слід сказати про одне цікаве явище на їхніх землях. Ми всі знаємо, що туси в певній мірі — це імператор, володар земель. Хоча туси зазвичай мали не одну дружину[123], однак у них ніколи не траплялося багатьох дітей, наприклад, восьми чи дев’яти, — ніколи. Найчастіше якраз було навпаки: туси брав собі дружину за дружиною, однак ніяк не міг