Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Я покажу, — повернулася я до нього, але Альберт одразу перервав мене.

— Ні.

— Альберт! Ну одне діло король, але це твої люди, невже ти думаєш, що вони настільки дурні, що досі нічого не зрозуміли?

Альберт з підозрою глянув на мене.

— Ти їм щось казала?

Грег із Салітаном здивовано переглянулися.

— Ні! Тільки багато розуму не треба, щоб зрозуміти, що не так. Інша річ повірити в це.

Ми одночасно з герцогом відкинулися на спинки крісел, залишаючи наших співрозмовників у розгубленому стані.

— Я вважаю, вони повинні знати, — коротко озвучила я остаточну думку.

Альберт думав довго. Мабуть, він зважував все за та проти й, нарешті, глибоко зітхнувши, промовив:

— Яна не з нашого світу.

— Е-е, — промимрив Грег, — ми взагалі знаємо, що вона не зовсім людина.

— Грегу, ти не зрозумів, — посміхнулася я. — Я справжня людина, чистокровна, — потім, подумавши, взяла аркуш паперу й намалювала на ньому сузір'я великої ведмедиці. — Що це?

— Схоже на перевернуте сузір'я Вієни, — з сумнівом відповів Салітан.

Я кивнула.

— У моєму світі воно виглядає саме так і називається ковшем Великої Ведмедиці. У моєму світі немає магії, зате є технології, — я поклала на стіл телефон, який заздалегідь взяла з собою, припускаючи можливість цієї розмови. — У моєму світі жінки не носять незручні пишні сукні, надаючи перевагу штанам. Ми працюємо нарівні з чоловіками та користуємося однаковими правами. Ну майже нарівні та майже однаковими, — не стала я приховувати всієї правди. — У моєму світі давно ніхто не користується мечами, бо є вогнепальна зброя. Натиснув на курок, і твій супротивник, перебуваючи на відстані кількох сотень метрів, падає мертво. Ці дії переслідуються законом, — потім, подумавши, додала: — Якщо, звісно, ​​не йде війна. Але на війні зазвичай використовують бомби. Скинув парочку з літака — міста, а то й цілої країни немає. Але це вже інша історія. Що ще розповісти?

На мене дивилися чотири пари очей: дві ошелешені, одна з прищуром і ще одна з цікавістю:

— А кі-і-ішки та-а-ам є? — запитав Бас.

— Таких красивих, великих і розумних, як ти, Бас, на жаль, немає, — відповіла я своєму улюбленцю.

— Жа-а-аль, — втративши інтерес до розмови, Бас розтягнувся біля каміна.

— Це багато чого пояснює, — першим схаменувся Грег. — А що за вогнепальна зброя, її можна тут зробити?

— На жаль, я не знаю технології. Для неї потрібен порох, проте я не знаю його складу. Тож навряд чи вдасться його відтворити тут. Але повернемося до зорового та звукового тиску. Грегу, пам'ятаєш, який ефект справив на селян Бас зі своїми рогами? — Грег кивнув. — Коли людина бачить щось незнайоме, вона лякається — це нормальна реакція. А якщо додати до цього незвичайні звуки, бажано в темряві або в тумані, шарудіння, тіні, що мелькають і миттю зникають, — мені мимоволі згадалися фільми жахів, і я вперше пошкодувала, що в моєму телефоні немає жодного відповідного закачаного фільму.

— Ти думаєш, що цим можна налякати магів? — скептично скрививши губи, спитав Альберт.

— А ми на тобі репетицію проведемо, ось ти й скажеш нам, — відповіла я.

Далі настала мовчанка з переглядом один з одним.

Я зрозуміла, що мені потрібно залишити моїх змовників для розмови, але зробити це просто так я не могла. Тому включила телефон, відшукала папку з класикою, благо музики в моєму телефоні було хоч греблю гати. Включила музику, поклала телефон на стіл і швидко вийшла.

Вимкнути його самі вони навряд чи зможуть, тож нехай радіють, що я їм нічого важкого не вмикаю.

Першим мене знайшов Бас

— І що там?

— Сва-а-аряться-я-я, — підставив мені під руку свою голову Бас, — му-у-узика заважа-а-ає, віднесли-и-и у твою спа-а-альню.

Я посміхнулася.

Не витримали у хлопчиків нерви.

Але мені було дуже цікаво, чого лаються, про що я і запитала Баса.

— Гер-р-р-рцо-о-ог не пого-о-оджується.

Це очікувано, адже я йому фактично план з перетворення ради магів на моїх відданих фанатів підсунула. Він там із ними мало не військові дії веде, а я влізла зі своїм котом Леопольдом. Щоправда, Леопольд у мене ще той паршивець.

Дочекатися Альберта мені не вдалося. Вже глибокої ночі я відчула, як гаряча рука ковзнула по моєму боці, підтягуючи мене до палкого, розжареного тіла.

Останнім часом Альберт став неймовірно гарячим, наче вогонь так і рвався крізь шкіру.

— Що вирішили? — сонно пробурмотіла я.

— Що ти найшкідливіше, вреднюче та вперте чудовисько на світі.

— Помиляєшся, — зітхаючи, простягла я, — ти просто не знайомий з моєю мамою.

— Сумуєш? — я відчула, як Альберт напружився.

— Не знаю, — чесно відповіла я, — Це просто приказка така. А так мені здається, все, що було там, на Земли, було не зі мною.