Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

уяви собі, що ота гора сала та м’яса чавила б нас щоденно своєю вагою! Мало-помалу той добродій розчавив би нас до часу і викинув би на смітник – і ми навіть пожити як слід не встигли б! Може, серед чоловіків з одинадцятим розміром ступні легковаговиків і небагато, але ми, принаймні, можемо сподіватися, що нам трапиться хтось стрункий та худорлявий, чоловік з легкою й рівномірною ходою. Нам не потрібні ті, що дибають або шкандибають, Хенку. Ми гідні найкращого, бо ми – представники класичного стилю».

Протягом наступних трьох днів сталося іще два промахи, один з яких можна було навіть назвати частковим попаданням в ціль (клієнту черевики сподобалися, але виявилося, що йому потрібен розмір десять з половиною, а не одинадцять), а другий був холостим пострілом від самого початку (підліток-скиглій гігантського росту, який жалівся своїй матері, що та змушує його натягувати на ноги «оці огидні праски»), після чого процес чекання продовжився. І таким розпачливо-монотонним було те очікування, що Хенку з Френком почало здаватися, наче вони приречені залишатися на полиці довіку, нікому не потрібні, вже не модні, і всіма забуті. А потім, через три дня після того, як їх образив переросток-підсвинок, обізвавши «прасками», коли в їхніх серцях не залишилося ані дещиці надії, до магазину заходить покупець, тридцятип’ятирічний чоловік на ім’я Абнер Квін, високий і худорлявий, з ногою одинадцятого розміру, якому потрібні були не просто черевики, а черевики типу «гівнодави», тому Хенка й Френка вже в четвертий раз знімають з полиці, і цей четвертий раз виявляється останнім, ознаменувавши собою кінець їхнього нервозного й непевного тижня, проведеного в темряві коробки, бо коли Абнер Квін встромивши в них свої ноги і зробивши кілька кроків туди-сюди, обертається до продавця й каже: «Прекрасно, це – саме те, що мені потрібно». Отак двоє товаришів, «два чоботи пара», нарешті знайшли собі господаря.

Але чи має значення те, що Квін виявився поліцейським? Взагалі-то ні, але після того, як Хенком та Френком погребував товстун-клієнт саме через те, що вони схожі на «ментівські шузи», це стало для них свого роду больовою точкою, тож замість сміятися над кумедним збігом обставин вони почуваються ображеними й ошелешеними, бо якщо «гівнодави» за своєю суттю є ментівськими черевиками, то їм тоді в будь-якому випадку судилося служити лише лягавому менту, чия постать в усній народній творчості є мішенню нещадного глузування, а отже вони, як улюблені черевики ментів усього світу, також заслуговують на осміяння й глузування.

– Гляньмо правді в лице, – каже Хенк. – Ми не були створені для смокінгів та шалених ночей в барах та ресторанах.

– Може, воно й так, – погоджується Френк, – зате ми – надійні та міцні.

– Як двоє танків.

– А ти хотів би бути спортивним автомобілем?

– Подумай-но, Френку, ми – ментівські гівнодави! Парії серед нормальних черевиків!

– Та ти лишень поглянь на нашого поліцая, Хенку! У нього така гарна струнка фігура! І ми йому подобаємося. Парії чи не парії, а ми йому потрібні, і для мене цього достатньо.

Кмітливого, жорсткого й моторного Абнера Квіна щойно підвищили до посади детектива. Свій поліцейський кийок та форму патрульного він поміняв на пару бізнес-костюмів – шерстяний на зиму, і літній з легкої швидко висихаючої тканини, а також розщедрився в магазині на дорогі солідні черевики (Хенка і Френка!), котрі збирається носити щодня цілорічно, незважаючи на погоду. Квін живе сам-один в маленькій однокімнатній квартирі в Пекельній кухні, станом на 1961 рік не найкращому районі Манхеттена, але орендна плата низька, а поліцейський відділок, де він працює, розташований лише за чотири квартали, і хоча його маленька квартира нечасто буває чепурною й добре прибраною (бо детектив не має схильності до хатньої роботи), Хенку й Френку дуже подобається те, як дбайливо він за ними доглядає. Незважаючи на свій молодий вік, їхній володар – чоловік старої школи виховання і тому ставиться до своїх черевиків з повагою, методично розшнуровуючи їх увечері й залишаючи біля ліжка замість недбало скидати й залишати в комірці, оскільки черевикам подобається бути увесь час біля свого хазяїна – навіть коли вони не на роботі, а коли взуття скидають, не розшнуровуючи, то це з часом призводить до сильних структурних пошкоджень. Зазвичай Квін на роботі дуже зайнятий, бо займається розслідування кримінальних справ (здебільшого – пограбувань), але коли на його черевики щось падає – чи то голуб’яче гівно, чи то червона булька кетчупу? – він швидко видаляє небажану речовину однією зі спеціальних очисних серветок, які він носить в правій нагрудній кишені свого піджака. Але найприємніше – це його часті прогулянки до Пенн-стейшн для отримання відомостей від свого головного інформатора – старого негра на ім’я Мосс, який принагідно має в головному залі свій ослінець для чистки взуття. Квін сідає на стілець, щоби отримати він Мосса чергову дозу інформації і дуже часто просить його начистити йому черевики, щоби приховати істинну мету свого візиту, вбиваючи таким чином двох зайців – виконуючи свою роботу й доглядаючи своє взуття. Щасливими бенефіціарами цього хитрого прийому є Хенк та Френк, бо Мосс – майстер своєї справи, його руки – наймоторніші серед представників його бізнесу, і для Хенка та Френка, які працюють кожного дня, немає більшого задоволення, ніж коли старий масажує їх своїми щітками та натирає ганчірочками, для них це запаморочливий стрибок в глибини черевичної чутливості, а після того, як Мосс натре й відшліфує їх своїми вмілими руками, вони блищать, свіжі й чисті, мов нова копійка, та ще й захищені кремом від води, одним словом – переможці на всіх фронтах.

Хенку й Френку таке життя до вподоби, на краще вони й не сподівалися, але хороше життя не слід плутати з легким, оскільки така вже доля черевиків – тяжко працювати навіть за найсприятливіших обставин, особливо в такій місцині, як Нью-Йорк, де підошва може місяцями не ступати хоча б на маленьке пасмо трави чи малесенький клаптик м’якої землі, де екстремальні холод та спека можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю черевичних істот, вже не кажучи про шкоду від злив та снігопадів, неминучого потрапляння до калюжі чи замету, частого намокання й висихання, тобто, всіх тих неприємностей, яких зазнає взуття, коли погода стає сирою й сльотавою, і багатьох з яких можна було б уникнути, якби сумлінний володар був іще сумліннішим, але Квін – не той чоловік, що довіряє гумовим чоботам та калошам, і тому навіть в найсильніші снігопади він віддає перевагу не зимовому взуттю, а своїм улюбленим дебелим черевикам, котрі пишаються його довірою й потерпають від його невгамовності.

День у день Квін тільки те й робить,