Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Ми були б вдячні, якби ви припинили це, — сказав один із Тіней. — І йди звідси.

Гучний сміх луною рознісся по залу. — Чому б тобі не зробити мене, Тіньовий хлопчику. У мене не було хорошої боротьби протягом багатьох років. Він посміхнувся, коли навколо його рук утворилося більше води.

.

Охоронці та Тіні були напружені, але ще не напали.

.

Дейл спостерігав, як поруч з офіціанткою зявилася жінка в масці. Вона підняла руку, коли видиме повітря текло навколо води, і все це зникло за лічені миті. — Нікого це не цікавить, Руйнівнику, — сказала жінка. — А тепер іди.

, !

Так, до біса! — сказала та сама жінка раніше, блискавка тепер іскрилася навколо її форми, а темно-синя сталь росла на її тілі. Вона схопилася і присіла навпочіпки, на її обличчі зявилася посмішка перед тим, як його накрили.

.

Її партнер по обіді теж підвівся. Вона очистила обличчя і викликала дві чорні сокири, і за мить уся її форма спалахнула полумям.

.

Дейл відчув, як важкий тягар впав йому на плече. Піднявши голову, він побачив людину-ящірку, одягнену в обладунки.

.

Якщо це почнеться, ви витягнете її, - сказала істота. Не займайтеся. Його постать почала випромінюватися червоним туманом.

.

Дейл кивнув. Коли він озирнувся, то побачив, що людей стало більше. Озброєний чоловік з косою, ще дві команди вартових, одна з яких була трохи більшою за інших, присіли навпочіпки з кігтями попелу, що стирчали з його пальців.

Ще з десяток гостей підвелися, від них виходила різна потужна магія. Дехто залишився сидіти, поглядаючи один на одного. Вони здавалися спокійними. Абсолютно незворушний.

— Я зруйную все це місце з усіма вами, — заговорив Руйнівник.

Дейл відчув раптовий приплив дивної магії, і він, і людина-ящірка поруч з ним злегка похитнулися, пристосовуючись до дивного тиску. Всі повернулися обличчям до початку, деякі з людей, які раніше сиділи, тепер стояли і були одягнені в обладунки.

.

Мене звати Киріан. – запитаєте ви. І ти покинеш це місце, Руйнівнику, — він стояв тепер, вкритий жорстокими чорними металевими обладунками, шипи та краї яких рухалися, коли він піднімав руки.

.

Тепер, коли... це суперник, якого я хочу, - заговорив Руйнівник.

.

Я не буду битися з тобою. Я просто прошу вас піти, - сказав Кіріан.

Глухий стукіт пролунав зі стелі, стіни трохи затремтіли. Дехто з людей підвів очі.

— Ну, я не піду... — сказав Руйнівник, зникнувши.

Дейл обернувся, коли пролунав далекий удар. Він визирнув у вікно і побачив, як Кіріан заблокував промінь води, перш ніж він влучив у сусідній будинок. Металевий маг знову зявився всередині і зітхнув, сівши навпроти короткостриженої жінки. Пролунав ще один удар, цей далекий.

.

Більшість людей знову сіли за стіл і повернулися до вечері у своїх сукнях і жилетах. Жінка в масці мяко допомогла офіціантці, запитавши її, чи все з нею гаразд. Вартові і Тіні зникли.

Через кілька секунд один з них знову зявився. Дейл ще навіть не сів. Вибачте, пані та панове. Схоже, спрацювала лавина з каміння та снігу. Якщо зявляться крижані маги, щоб розібратися з останніми, ми будемо у вашому боргу.

.

Сивий чоловік підвівся з сусіднього столика.

– Вільяме, – сказала Тінь, злегка кивнувши головою.

Старий тільки зітхнув. — Я зараз повернуся, — сказав він трійці, що сиділа за столом. — Нецивілізований, грубий, варварський, — гаркнув він і зник.

.

— О, я рідко бачила його таким напруженим, — сказала жінка-маг-блискавка, повернувшись у сукню. Вона здавалася набагато менш загрозливою, на її обличчі зявилася невимушена посмішка, коли вона відновила їжу.

Одного разу ледь не вбила чоловіка, який нагрубив офіціанту, - розповіла жінка навпроти.

.

Людина-ящірка кивнула Дейлу і повернулася до свого столу.

Стривайте, імператриця? Дейл глянув на стіл, за яким сиділа білява жінка. Вона озирнулася по кімнаті і нарешті глянула на нього. Сріблясті очі. Він відвів погляд. І через кілька секунд сів, не зовсім стійко стоячи на ногах.

.

За мить зявився офіціант. — З вами все гаразд,?

— Авжеж. Просто. Потрібна хвилинка, щоб перевести подих, - сказав Дейл з щирою посмішкою. Він похитав головою і за мить почав сміятися.

.

Дехто посміхався. Йому було байдуже. До біса Ліліт.

— Тихіше, не лайся в цій компанії, — сказала Еббі з теплою посмішкою.

Я люблю тебе,—сказав він.

.

— Ти завжди стаєш таким після того, як трапляється небезпечна річ, — прошепотіла вона, і на її обличчі все ще зявилася посмішка.

.

Зявилася група офіціантів з тарілками в руках. Один з них постукав по склянці. Імпровізоване доповнення шеф-кухаря. Подрібнений молюск велра в чорній порошкоподібній раковині халмеру. Золотий гусак просить вибачення за перерву. Ми сподіваємося, що ваш досвід не буде затьмарений таким прикрим проявом неввічливості.

.

Кілька схвальних ремствуючих пролунало по кімнаті, коли всі отримали свої тарілки.

.

Наступні півгодини пройшли без будь-яких серйозних подій. Аж поки зі сходів не долинули важкі кроки.

Попеляста форма досягла підлоги, з якої все ще капала закривавлена вода. Вона глибоко вдихнула і зітхнула. Руйнівник більше не заважатиме. Однак мені повідомили, що він записався на головний турнір. Якщо хто-небудь з вас все ще був на паркані, можливо, зіткнутися з ним варто. Я сама не буду брати участь, — сказала вона і нахилила голову, вдарившись в інший бік, щоб позбутися води у вусі. Я кину маленьку послугу. Якщо ви виведете його зі змагань. На цьому все. Смачної вечері.

.

Вона пішла назад, а позаду неї лежала постіль з попелом.

Відразу після цього пролунало бурмотіння, невдовзі чимало людей заговорили схвильованими голосами.

— Вона щось затіяла, — сказав Дейл.

.

— Так, вона зробила, — відповіла Еббі і зїла шматок молюска.

Едвін стояв перед картиною. Люди приходили і йшли, але він не міг відірвати очей від полотна.

На ньому була зображена жінка, одягнена в попіл, крила на спині, рішучість в очах. Вона стояла на голові чудовиська, з її черепа виростали величезні чорні роги. Навколо них був пісок. Масштаби всього цього були шокуючі, продемонстровані в такій реалістичній манері, що він, можливо, і сам був там. Спека. Передчуття. Магія.

.

Але я не був.

Він був готовий познущатися над так званою галереєю. Маленька дівчинка нібито художниця. І все ж з кожним клаптиком, на який він клав око, він здавався меншим. Більш незначний. Він знав