Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Тільки не треба лякати мене кармою, — Рита роздратовано закочує очі. — Мені не страшно, Олесю, я пройшла гарну школу життя, зрештою, здобула щастя. У мене є все: і квартира, і дитина, і чоловік, а якщо тебе в моєму житті не буде, я не дуже засмучусь. Дякую, що вдало вийшла заміж і спромоглася хоч якось компенсувати гріхи своїх батьків переді мною. Щоправда, до останнього думала, що Заремському така пай-дівчинка не потрібна, як я не намагалася, він не піддавався. Мені навіть трохи було прикро, що на мене не повівся, а у секретарки вийшло. Мабуть, реально ти його доконала своїми вагітностями, що він навіть у туалеті готовий був потрахатись, — зі сміхом відповідає моя псевдосестра і зачиняє двері просто перед моїм носом, а я залишаюся стояти в під'їзді й тільки зараз можу розплакатися.

Це настільки ставить у глухий кут, що я навіть не можу сформулювати свої думки в голові. Ми виросли разом з цією дівчинкою, я ділилася з нею всім, вболівала за неї, коли її невдалий шлюб розвалився й Ілля втік з країни. Я всіляко намагалася допомогти, адже вважала її сестрою. А за підсумком вона все життя ненавиділа мене, ненавиділа мою маму, хоча та завжди до неї добре ставилася. І не просто як до нерідної дитини чоловіка, а справді називала її донькою. Як так вийшло, що весь цей час перед носом була отруйна змія, а ми не зрозуміли?

Боже, я почуваюся настільки втраченою та розбитою, що перші пів години сиджу в машині й не можу зрушити з місця. Куди зараз їхати? Що сказати Андрію? Адже він питатиме за Риту, а я не знаю, що тут вигадати.

Вона має рацію: не зможу здати її з тельбухами, не зможу підставити під удар майбутнє Макса, нехай ми не рідні з ним, нехай він син цієї суки, все ж таки дитина не винна. Батьків ми не обираємо.

Хлопчик завжди добре ставився до мене, і сумніваюся, що його емоції були такими ж театральними, як у його матері. А навіть якщо і він був у цій виставі замішаний, я однаково не зможу зруйнувати його життя, адже Андрій, як бульдозер, пройдеться їхньою родиною, не залишаючи мокрого місця. Не можна допустити цього.

Я не жонглер людськими долями, але викреслити цих людей зі свого життя цілком можу, хай і прикро до сліз. Ех, матусю, як же мені не вистачає твоєї поради.