Читати книгу - "Диво"

Особливо пишався своїм ділом царствующий разом з Василієм Другим його молодший на два роки брат, імператор Костянтин. У довгому списку візантійських імператорів значився як Костянтин Восьмий. Це свідчило, як часто повторювалося серед імператорів ім’я Костянтин, а ще свідчило про те, що народ візантійський, певно ж, любив літеру К. Костянтин ще замолоду дійшов до цього висновку, а раз так, то не належало дбати ні про що, окрім дотримання хоч на перший погляд і обтяжливого, але, зрештою, приємного імператорського способу буття, тобто влаштовувати урочисті церемонії, пишні лови в околицях Константинополя, ігрища па іподромі, ганяти м’яч на циканістрії,*63 грати в кості, їсти, пити, розважатися, любити жінок. Щоправда, імператор ще мав, очевидячки, дбати й за інше. Стежити, щоб провінції справно виплачували належну данину, щоб у столиці завжди вдосталь було хліба, м’яса, вина, щось там робити для пожвавлення торгівлі й ходити в походи проти ворогів, які вічно обсівали імперію звідусюди, гострячи зуби на її багатства. Але ж є на небі бог, і все земне в помислах і волі його. Вищі сили розпорядилися так, що Василій успадкував од своєї матері Феофано залізну руку і смак до завойовування й володарювання, а Костянтинові дісталася од матері тільки зовнішність, натурою ж подібен був до діда свого Костянтина Багрянородного, який теж колись віддав усе управління державою в руки всемогутніх придворних євнухів, а сам поринув у книжну мудрість. І от поки один імператор в своєму чорному залізному вбранні роками пропадав у військових походах, навіть не з’являючись в столиці, його брат виконував усе інше, що належалося імператорам для підтримання зовнішнього, показного блиску царствування, для вдоволення Константинопольських натовпів і засліплення іноземних гостей.

Тож як зрадів Костянтин, коли прибули від царственого брата гінці з хрисовулом, у якому повідомлялося про перемогу в Клідіонській клісурі, а потім прискакали нові гінці з вістю про тисячу болгарських бранців, дарованих Василієм для тріумфу в столиці.

Він вирішив доповнити свого діда! З’єднати візантійську церемонію імператорського виходу з тріумфом римських цезарів, Препозитам велено розробити послідовність всіх дій торжества. Сам імператор власноручним підписом червоним чорнилом скріпив послання до народу Константинополя. Почалися великі готування, що набули найбільшого поспіху в останню ніч перед тріумфом. Сам єпарх*64 Константинополя Роман Аргір стежив за тим, щоб Меса і всі форуми, по яких пройде тріумфальна процесія, були прикрашені лавром і плющем, ергасгерії*65 завішані шовковими тканинами й коштовними виробами з золота й срібла, будинки — перськими килимами. Начищали до блиску свої сокири екскувітори, протостратори*66 готували убір для царського коня, на Амастріанському форумі теж ішли приготування, але то вже належало до справ похмурих і таємних, про які завчасно ніхто не мав ні відати, ні говорити.

Імператор спав ту ніч пречудово. Він уже перебрався з Перлової палати в Карисійський зал, де була зимова опочивальня, захищена від різких вітрів Пропонтиди, бо хоч ще й стояла в Константинополі тепла осінь, але Костянтин, як і брат його Василій, любив спати голим, тому й перейшов до зимової опочивальні, а в літню спеку ліпше почувався в Перловій палаті — золоте склепіння, підтримуване чотирма мармуровими колонами, і довкола мозаїки з сценами імператорських ловів, а з обох боків спальні — галереї, що виводять у сад, сповнений благоухань і пташиного щебету. Годилося б перед такою важливою державною подією спочивати в головній спальні Великого палацу — мозаїчна підлога з зображенням царської птиці, павича з блискучим пір’ям, по кутках у рамках зеленого мармуру — чотири орли, готові до польоту імператорські птахи, на стіні — імператорська родина засновника Македонської династії Василія. Руки у всіх простягнуті до хреста — символа вибавлення. Але зжіночений імператор вимушений був надавати перевагу теплу перед пишнотою, отож ніч перед тріумфом провів у зимовій спальні, здобленій карисійським мармуром.

А болгар, голодних і спраглих, тримали на ногах цілу ніч по той бік міської стіни, а рано-вранці, мабуть, саме тоді, як китоніт надягав імператорові шиті червоними орлами й царськими знаками тувії,*67 воїни погнали через Харисійські ворота в місто, і вони пішли по довгій Месі, обірвані, брудні, зарослі до самих очей, вони смерділи від бруду, і ще йшов од них мертвий дух, який завжди йде од людей приречених, вижитих, до решти упосліджених, і багаті візантійці затикали носи й відверталися, бурмочучи: «Смердючі кожоїди!» А болгари важко човгали по білих мармурових плитах найрозкішнішої на землі вулиці, йшли побіля високих будинків, прикрашених портиками, йшли повз ергастерії, сховані під глибокими аркадами, що захищали перехожих од негоди й сонця, вони виповнили цю вулицю, що славилася як дзеркало візантійського багатства й розкошів, і якби не похмурі Коміскортові охоронці, то створилося б враження, що болгари зненацька запанували в самому серці Константинополя, але воїни йшли з боків густо й сторожко, а болгари були такі нужденні, в такі міцні колодки були всі пов’язані, що навіть у найодважніших і найбадьоріших із бранців опускалися плечі й одверталися погляди від усіх отих шовків і килимів, од золота й срібла, од плюща й лаврів. Але чим ближче до центру міста просувалися вони, тим тісніше обступала їх пишнота, від якої паморочилося в голові і не хотілося дихати, а хотілось просто впасти отут і вмерти, не очікуючи, що буде далі, якої наруги доведеться зазнати від безжальних ромеїв ще, бо важко їм було уявити більші страждання й наругу, аніж зазнали, допоки гнано їх до Константинополя.

— Гей, брате, чи довго ще? — питали в Сивоока його товариші, бо вже знали всі, що Сивоокові за час служби в купця доводилося бувати й тут, у ромейській столиці.

— На конячий торг,— сміявся через силу Сивоок, пробував задирати голову, щоб показати ромеям зневагу й погорду до них, та з того бадьоріння не виходило нічого, хіба що звертав на себе увагу, але й без того вирізнявся з-поміж усіх бранців світлим волоссям, пшенично-золотою, в цупких завитках бородою.— Є тут такий затишний з біса форум, на якому ромеї проводять кінські ярмарки. Бувають там аж он які коні! З Арголіди й Аттіки коні, що їх об’їжджували сини амазонок, копі з Каппадокії, з Віфінії, з Фрігії, коні з Сіцілії, про яких мовлено, що їх годували квітками, такі вони були пещені; руді, мов лиси, лівійські коні й сиві угорські жеребці, що їх ми приводили сюди з моїм купцем Какорою, були там також коні арабські, турецькі, перські або ж мідійські, до яких