Книги Українською Мовою » 💙 Підліткова проза » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонце, молодість, салют" автора Світлана Бонд. Жанр книги: 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 130
Перейти на сторінку:

- У вас є що випити? - поцікавився вожатий.

Ніхто не зрозумів запитання, та й стаканчики вони встигли сховати. Ярослав вирішив відповісти чесно і підняв порожню пляшку вина.

- Закінчилося.

З такою ж пляшкою до них із кущів вийшов Вадим. Тільки вона була ще запечатана.

- Ви так вдало повз проходили, - зауважив Ярик і дістав свій стаканчик. Поставив на столик.

Вадим відкрив вино і розлив усім, зокрема й сестрі.

- А ви чого тут? - допитувався Рома. - Дванадцята година ночі надворі.

- У нас щось типу тусовки на честь закінчення зміни, - Рік узяв стаканчик. - У дівчат свої секрети з'явилися, не цікаво, ми втекли.

Поки вони розмовляли з вожатим шостого загону, Вадим підсів до Інгрід з бажанням поговорити. Батьки обіцяли повернутися за пару тижнів, сказали, що можуть забрати її трохи раніше, як Інгрід планувала спочатку, але дивлячись на своїх одногрупників, вона зрозуміла, що не хоче цього.

- Так ви родичі? - Рома дивився на них, не кліпаючи. Стільки всього надумав після тих пліток, а виявляється справа в іншому.

- Брат і сестра, - відповів вожатий. - Зведені.

- Ого, - сіпнулася Альбіна і посунулася ближче до Інгрід. - Так ви тому танцювали... Злата з Варею тоді конкретно очманіли!

В кущах знову почувся хрускіт. Усі повернули голови й помітили Дмитра Олександровича, що спрямовував на них ліхтарик. Оглянув кожного, не відразу знайшов, що сказати, але, судячи з усього, останню розмову він чув.

- А я вас піймав, - таємниче промовив він. - Хоч би попередили, що збігати збираєтеся. Я тут ходжу, хвилююся.

- Вибачте, ми думали, ви всі спите, - почав виправдовуватися Ярослав. - Коротше, Саничу, будеш із нами? - він підняв пляшку, на денці залишалося трохи вина.

- Ну якщо тут наливають, - Діма потиснув усім хлопцям руки.

- А у вас сухий закон? - питав Вадим.

- Завтра все буде, - чесно зізнався Діма, знаючи, що їх ніхто не видасть. Тут завжди було взаєморозуміння. - У нас в загоні ще діти залишилися, але бачу, за ними більше не треба наглядати.

- Я сам за всіма догляну! - обіцяв Ярослав, притискаючи двох подруг до себе.

Останній тост застали всі, вожаті цокалися й розмовляли між собою так, наче не було всієї тієї ворожнечі або ж вона просто нічого не значила. Змогли знайти щось спільне і навіть не помітили, в який момент зникли підлітки.

Четверо друзів забігли в корпус і одразу рушили в кімнату Ярослава, де в нього вже було все готово. В медпункті крім спирту вдалося знайти кілька шприців різного розміру, залишилося сподіватися, що їхню пропажу не помітять.

- Так, готуємося до процедури, - Ярослав дістав із-за ліжка напівпорожню пляшку горілки та зробив кілька ковтків.

Альбіна встигла помити руки, додатково витерти антибактеріальною серветкою і з викликом поглянути на Ярослава. Виявляється, він мріяв про цей пірсинг уже давно, сережку купив, скрізь носив її з собою, а тут раптом узяв і наважився.

Спочатку Рома з Інгрід стежили за проколом, але все затягнулося надовго, вони встигли занудьгувати й знайти інше заняття. Сиділи разом на його ліжку і грали в морський бій один з одним.

Альбіна довго не могла проткнути. Встигла пошкодувати, що погодилася, та і Ярика втомилася мучити, але того нічого не бентежило, сидів із висунутим язиком і все терпів.

- Господи, допоможи, - видихнула Альбіна, сильніше тицьнув голкою. Проколола.

Ярослав раптом почав сміятися, рот у крові, в очах сльози, а він не міг зупинитися. Альбіна ніжно провела долонею по його лобі, сумніваючись у притомності хлопця, і змогла вдягнути сережку. Закрутила застібку і знесилено впала на ліжко.

- Я ніколи більше не буду цього робити, - промовила вона. Хотіла зупинитися, щойно побачила кров, але ж півшляху пройдено, потрібно йти до кінця. Вона це зробила, а потім боялася очі закрити.

- Фсе повучивося, - Ярослав почав пхати до рота ватяні диски, аби тільки не вдавитися кров'ю.

Він увімкнув камеру на телефоні й висунув язик. Не найприємніше видовище, але він до такого готовий.

- Зате більше мовчати будеш, - усміхнувся Рома, відірвавшись від гри. - Світ втратив такого жартівника.

- Ага, зфісно! - фиркнув Ярослав. - Не дошекаєтеся.

На кожне його слово друзі відгукувалися сміхом, він ще сильніше обурювався, а вони все голосніше сміялися. Це було нескінченне коло.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 97 98 99 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"