Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Вони тебе мало не вбили! - вигукнув він. - Хочеш, щоб повторилося? Нам треба знайти того, хто це робить.

- Гей, хлопці, ви чого задумали? - встряла Лєра.

- Твій братик хоче неприємностей, - знущався Коля, його сарказм був на межі з нервовим сміхом.

- А ти другу дозу отрути, - майже одночасно проговорив Влад.

- Не бачу сенсу в якійсь каламутній зустрічі з чуваком, на якого вказав твій Мирон. Якщо це підстава?

- От і перевіримо. Візьмеш Ромича. Не хочу чекати наступного разу. Нас попередили за Костю, тепер за тебе. Що далі?

- Навіщо я їм? - не розумів Коля.

- Якщо це помста Марка тобі, то я не здивований.

- Приводу не було, - запевнив його друг.

- Та невже?

65

Поки хлопці пропадали на своїй таємничій зустрічі, Аня та Лєра вирушили в гості до одногрупниць. Хотіли разом готуватися до семінару з педагогіки, але, як зазвичай, перші півгодини вони тільки й робили, що сміялися.

- Давайте Ковалевській чоловіка знайдемо? - запропонувала Лоліта, сівши за стіл. - Буде на нього всю енергію випускати, а не на нас.

- Хотіла б я сказати тобі теж саме, - підколола Мирослава. - Щоправда, не знаю, де я знайду другого Немировського.

- Мені одного вистачило, - розгубилася вона. - А Ковалевській він би ідеально підійшов, могли б разом свої книжки обговорювати. От би він був років на двадцять старшим.

- Це більше на Залізняка схожий, - додала Лєра, згадуючи їхнього декана.

Усі, як один, вибухнули від сміху.

- Цей самий Залізняк нам голови відірве, якщо ми не підготуємося, - втрутилася Аня, не бажаючи це слухати.

- Не нам, а тобі, - поправила Лола. - Що по "Великій дидактиці"?

Аня награно закотила очі.

- Лоліта просто запам'ятовує кожне слово колишнього, - засміялася Мирослава, покрутивши айкос у руках. - Пора б звикнути.

- Ви дістали, - схопилася Лоліта. - Знову дурницями займаєтеся, нумо вчитися.

- Незвично від тебе це чути.

- Давно пора, я готова, - вона втупилася в екран ноутбука, але довго не витримала. - Не хочете чаю?

- Іди на кухню, освіжися, - наказала Мирослава і піднесла айкос до рота.

- Стояти! - гаркнула Лола. - Зі своєю смердючою пихтілкою йди звідси!

Мирослава не встигла затягнутися, а її вже виганяють.

- Ой, та без питань, - вона піднялася з ліжка. - Заодно чайник поставлю.

Коли подруга з її знущаннями про колишнього зникла, Лоліта підсіла ближче до Лєри.

- У Влада хтось є?

- Не знаю. В нашій родині завжди обговорювали тільки моє особисте життя. Я б з радістю пліткувала про його дівчат, але, на жаль, нічого не знаю.

- Значить, їх немає, - задоволено зазначила Лоліта. - У гуртожитку неможливо приховати того, з ким ти спиш.

- А якщо вона не з гуртожитку? - усміхнулася Лєра.

Позитивний лад Лоли зник, а Аня несподівано уткнулася лобом у стіл.

- Аню, ти чого? - хвилювалася Лєра.

- Дуже цікаво. Засинаю.

- Можемо обговорити ще твого колишнього, - жартома запропонувала Лоліта.

- Мені вистачило послухати про твого.

Невдовзі повернулася Мирослава з чайником, і вони нарешті занурилися в навчання. Тільки тривало це не довго. Зовсім скоро їм захотілося їсти, тому вони пішли на кухню варити пельмені. Вічно зайняті одногрупниці надавали перевагу напівфабрикатам у такому завантаженому графіку.

І якщо Лоліта їла в необмежених кількостях і залишалася худою, то Мирослава від природи була пишною. Вона не мала зайвої ваги; на тлі широких стегон її талія здавалася ідеальною. Ніхто б не подумав, що у неї було багато комплексів, проте вона ніколи не носила короткий одяг. Лоліта ж, навпаки, їй тільки дай привід показати всю себе.

На кухні вони ледве помістилися: там було чоловік п'ятнадцять. Майже щодня в різний час велика купка людей, не змовляючись, одночасно збиралася на перекур. Дівчатам довелося поставити вогонь на максимум і затамувати подих, бо сигаретний дим заполоняв усе. Поки чекали, вони встигли поспілкуватися з багатьма, навіть із тими, кого не бачили раніше, а також накуритися без цигарок і морально підготуватися до навчання.

Коли повернулися назад, поїли й знову сіли за конспекти. Спільна робота давала чудові результати; дівчата вивчили набагато більше, ніж на самоті.

Коли годинник пробив за північ, вони згадали, що люди ночами іноді сплять.

- Ти комусь казала, що нас не буде? - запитала Аня, виходячи з кімнати одногрупниць. - А то почнуть шукати.

- Колі сказала, - відповіла Лєра. - Влад на роботі.

Варто було його імені прозвучати, як він з'явився. Йшов коридором, закинувши косуху на плече.