Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Факел наставив у лісі багато сильців, щоб добути більше дичини й назбирати грошей на маїс, кокосові горіхи й піротехніку. Капітан Натаріо да Фонсека теж, як особа зацікавлена, зробив свій внесок. На святкуванні він, на жаль, не буде, зате свій гаманець розв’язав: пожертвував гроші від себе й від Бернарди та Збуй-Вік.

Маїс і кокосові горіхи, цукор і сіль розподілили серед жіноцтва; женіпапо встеляло землю під деревами. Кожен брався за якесь діло, старалися всі. Збиралися в дружні гурти; гомоніли, жартували, сперечалися, сміялись, вихиляли ковток кашаси, щоб зігрітися; бо ж зима, дощить і дощить, холоднеча, а люди не залізні.

До роботи не силував ніхто. Ні тобі наглядача, ні десятника. Фадул і Факел верховодили, але тактовно, ненав’язливо, та й робота в їхніх руках аж горіла. Ніхто нікого не підганяв. Усе йшло само собою, відколи на недільному обіді Кастор запропонував відсвяткувати день святого Жоана.

9

Коли повії чубляться, то немовби вогонь пожирає солому — палахкотючий і короткочасний. Зненацька спалахує і зненацька гасне, вистачає його ненадовго. Шугає, шириться, палає, аж гуготить, а тоді втрачає силу, никне й згасає. Ні жару, ні диму.

Сутична між Епіфанією і Далілою на балу в ніч святого Антоніо залишилася б буденним епізодом, якби не викликала ланцюгової реакції. Вона підбила, як згодом побачимо, на зухвалу вихватку Мізаела, мулата грошовитого і, судячи з владних манер, вельми самовпевненого. У супроводі двох вакейро, старого й хлопчака, він повертався з Ітабуни, куди пригнав з Конкістського сертану череду биків. Вбрані у шкіряні куртки, вони їхали на добрих конях, при зброї і грошах. У Велику Пастку прибули ввечері. Празник святого Антоніо, танці? Гаразд.

Під звуки гармонії Педро Цигана кружляло кілька пар. У розпал танців Епіфанія раптом вирвалася з обіймів Гвідо й кинулась бити Далілу, яка витанцьовувала з Мізаелем. Даліла облишила партнера і мовила:

— Ходи, якщо ти жінка!

Гвідо й Мізаел відступили назад, звільняючи місце для побоїща: це ж така весела розвага дивитись, як сходяться, як наскакують, як ухиляються від ударів, як лупцюють одна одну дві баби!

Епіфанія напала перша. Вона плюнула на суперницю і заліпила плювком її ліве око. Посипалися образи:

— Чорнопика гнида! Стерво!

— Потягуха! Смердючка!

Негритянки й повії обидві, зате які негритянки і які повії! Чудові представниці своєї раси й свого ремесла, дві місцеві принцеси. Щоправда, у Великій Пастці, цьому ведмежому закутні, бути принцесою і королевою (нею була Бернарда) могли не такі вже сліпучі вродливиці й чарівні німфи. Хай там що, а ці дві вирізнялися, будили заздрість і ревнощі.

Даліла втерлася і одразу мокрою рукою ляснула Епіфанію по щоці. Вони вчепилися одна одній у коси, дряпалися і обмінювалися стусанами, їх оточила весела й галаслива юрба.

— Ставлю на кузину! — заявив Мізаел, віддаючи належне своїй дамі.

— Я — на свою два тостани! — підхопив Гвідо, не менш галантний лицар.

Не перестаючи грати, Педро Циган підвівся з довгої дерев’яної лави, шедевру Лупісиніо, на якій сидів із Зулейкою, і став у коло. В хвилину, коли чубанина, здавалося, ось-ось переросте в загальну бійку, гармоніст поволі перебирав клавіші, немовби виконував під сурдинку супровід. А тим часом він поставив на Епіфанію крузадо, певний у її перемозі. Бастіан да Роза цей виклик прийняв з чисто спортивного інтересу і щоб наддати азарту, анітрохи не вірячи, що колись отримає ці чотириста рейсів: Педро Циган був у боргах, як у реп’яхах.

Як на Гвідо, ставки стали недійсними, бо в сутичку, несподівано для всіх, втрутилася Зулейка. Даліла зазнавала поразки; Епіфанія ривком здерла з неї ситцеву спідничину — стару, бо нову вона приберігала для святого Жоана — і виставила напоказ потішеній публіці її сідниці. Розгублена Даліла вже хотіла покинути поле бою, коли Зулейка зірвалася з лавки, звідки спостерігала за бійкою, і штурхонула Епіфанію ногою; вона була взута в таманко, тож перевага була на її боці. Відчувши підтримку, Даліла мерщій нахопила спідницю і знову кинулась на суперницю. Глядачі заплескали в долоні й засвистіли:

— Два проти одного, синья виграє!

Проте Епіфанія самотою не залишилась: їй на підмогу відважно кинулася маленька Котінья. Вчотирьох вони покотилися по долівці: крім заду Даліли, вигулькували груди Епіфанії: баїянський халат розхристався.

Напад Зулейки виявив справжню причину сутички, на думку жінок справедливу, щоб не сказати шляхетну: негр Кастор Абдуїн, ось хто яблуко незгоди.

За ним вони всі сохли, за нього билися й чубились. Що воно так і є, підтвердилося одразу: підійшовши до брудних, розчухраних, подряпаних суперниць, що зчепилися на підлозі, Факел — цей чорний дженджик! — скомандував спокійним голосом:

— На сьогодні, дівчата, годі! Давайте гуляти.

Заклично, нестримно, бурхливо ревнула гармонія. Незворушний коваль повернувся спиною до безсоромниць і подав руку Меренсії; ця заміжня прямодушна жінка бійки не схвалювала й пішла з ним у танець. Даліла підсмикнула спідничину й вернулася в обійми Мізаела, Епіфанія — в обійми до Гвідо; Фадул потяг у танець Котінью; могутньою статурою турок перевершував навіть брата Нуно де Санта-Марію. Зулейка, лагідна, як завжди, ніби й чубилася оце не вона, прийняла запрошення Бастіана да Рози — цей золотавий бородань роззув свої таманко. На гладенькій глиняній долівці гопцювали босі, легкі й звинні, овіяні здоровим духом поту.

Перебираючи клавіші й відбиваючи ногами ритм, Педро Циган кружляв між парами посеред бараку. Про Аулу Гармоніста й не згадували. Празник святого Антоніо був у розпалі.

10

Влаштовані Циганом гулі розбуялися щосили. Сутичка між дівками самими зуботичками й ляпасами не обмежилась: сталася халепа ще гірша, справжнє лихо.

Почалося все з пересварки між Гвідо і Мізаелем. Під час зчиненої повіями бійки вони побилися об заклад — поставили по два тостани на Далілу й Епіфанію. І от ні сіло ні впало Мізаел, вихиливши чергову чарку горілки, оголосив Далілу переможницею і зажадав свій виграш.

Вони перелаювалися в музичних паузах, цмулячи женіпапо Котіньї, напій смачний і міцний. Дійшли до образ і погроз, але не до кулаків, бо втрутився турок Фадул. Він звик розводити задирак: обмаль бахурок викликала постійні суперечки й бійки. Фадул розводив суперечників, користуючись своїм визнаним авторитетом: хазяїн армазему, кредитор більшості людей. При потребі він удався б і до сили.

Хоч поруч стояли двоє мовчазних і похмурих вакейро, турок мертвою хваткою ухопив скандалістів за плечі, ставши між ними.

— Тут можуть чубитися лише жінки. Чоловіки — тільки надворі, там, будь ласка, хоч убивайте один одного. А тут танцювальна зала. — Він відпустив їхні плечі, глипнув на Мізаелових підручних, старого й хлопчака, і звернувся до Педро