Читати книгу - "На запах м’яса"

— Преса вже чекає! Я домовився, лялю, — оксамитово прошелестів Троянов і побачив Майку.

— Здрасьтє… — видушила Майка, серце впало: наче брудними помиями облили — стояла перед Трояновим ошелешена.

— А… Юна пані, — мовив Троянов байдуже. — І ви тут?.. — Усміхнувся напружено. — Гарного перегляду… — Зиркнув на здивовану білявку. — Ходімо, люба? — Уже заспішив геть.

Майка вчепилася очима в спину Троянова.

— А я… на хуторі була!

Троянов озирнувся — погляд роздратований, вуста кривляться.

— І що там?

— Санджив… поїхав…

— Ну… Кожному — своє! Приємно було з вами побачитися! — Троянов винувато усміхнувся набундюченій білявці, потяг її до камер.

— Хто це? — почула Майка.

— Ніхто… — відповів Троянов.

За що любити людей? Нащо їм вірити? Дурний Санджив! «До людей тільки з любов’ю…» Та вбивати їх, тварюк дводушних! Болобонять красиво-мудро, живуть гидко.

Майка пробиралася до виходу, і пофіг, що Чертог перевірятиме. Підписалася батрачити з дев’ятої до шостої, позаробочий час вільний від Чертога! Розбурхалася, сльози у горлі лоскочуть. У голові дерево проростає: стільки грошей і влади мати, щоби вже ніколи від людей не залежати! Тільки щоби вони від неї! Майка потерпить людей, поки свого досягне, а потім… Троянова вижене з професорів, поселить із білявкою на тридцятому поверсі хмарочосу без права торкатися ногами землі — хай літають у хмарах! Уляну в тюрму! Винною почувається? Хай відбуває строк, якщо така чесна, щоби іншим очі колоти! Чертога — на дієту: тільки ковбасою іспанською йому харчуватися, може, усвідомить, що життя його співробітників — то не тільки «Гібралтар»! Андрія з Руською одними кайданами закути й поставити посеред ялтинської набережної! І щоби благали відпочивальників їх звільнити, а тим пофіг — на море приїхали. І про маму не забути…

Уже виходу дісталася, та мимоволі озирнулася на гучний сміх — зграйка немолодих панів і панянок реготала від жартів сивого діда: розповідав щось завзято. Майка заклякла. Луцик? Він… Поряд радісною лялькою усміхалася Надюся, ніби не захворіла в неї донька смертельно півроку тому, не щезла…

Майка притулилася до стіни біля вхідних дверей — їла маму очима, а та — ні сном ні духом: сміялася, шепотіла щось Луцикові на вухо. У Майки вже й сльози висохли, і серце люті набралося, а мама все ніяк не відчувала, що доня поряд. І тільки коли Майка смикнулася, посунула до зграйки, мама озирнулася, побачила доню, вхопила Луцика за руку…

Луцик діяв оперативно. Вибачився перед товариством, зиркнув на Майку: підхопив Надюсю під руку — вів до доні, супився роздратовано.

— Так, дівчата! — наказав, перш ніж мама простягнула до Майки руки, а Майка відсахнулася, як від зарази якої. — Тільки без сліз і істерик! Не смійте псувати мені репутацію!

— Доню… — слухняно прошепотіла мама. Стояла біля Луцика, переминалася з ноги на ногу.

— Де ти тут дочку свою побачила, ганчірка Луцикова?! — Майка знищила маму поглядом, вискочила надвір: крізь сльози службову «тойоту» не відразу на парковці біля кінотеатру віднайшла.

Задоволена? Усім, кому прагла, у душу наплювала!

— Не знаю їх! Не знаю їх нікого! — Майка намагалася не згадувати про маму. І Руську з Андрієм. Варто було лише уявити їх — ненависть заливала по вінця. Не зважала. Вгризалася в «Гібралтар», сама не помітила, як перебрала на себе все, що ненавиділа: зачинила душу наглухо — чисто, як колишній начальник Нестор Слободяник; «Рухайся! Рухайся!» — довбала собі, як Руслана Вирва; усміхалася легко, обходила чужі проблеми, щоби не загальмувати через них. Андрій такий… Довірилася Чертогові, як мама Луцикові: он хто мене нагору виштовхне… Не забула: хитрий Чертог так і не поплатився за те, що хвору з роботи вигнав. Відкупився посадою, сволота!

— Головне — не забула! — втішила себе безпорадно.

Бігала, як заведена, схудла ще більше, і всього тепер у Майки через край — робота престижна, автівка службова, хата — ульот, бабло завелося, — уже п’ять тисяч баксів наскладала, — тільки радості катма. Вітці давно не дзвонила… Як згадувала, хапала трубку, та тої ж миті відволікало щось більш важливе: документи на підпис, нову сукню забрати, колег на чолі з Росовим до Мадрида відрядити, нарада в шефа…

Наприкінці липня Вітка зателефонувала сама:

— Коли ти вже бабло віддаси?!

Майка роздратувалася:

— Та віддам!

— Коли? Можу сьогодні під’їхати. На твоїй тачці…

— На якій ще моїй тачці? — не зрозуміла Майка.

— А на тій «Волзі» синій, що ти її сиротам віддала…

Майка розгубилася: «Що відбувається?» Та балакуча наївна Вітка довго не мордувала — враз усі козирі на стіл:

— Лілька приїхала. Уже якийсь крутелик їй номер в «Інтерконтиненталі» зняв, дав тачку, щоби розсікала… Прикинь? Ти, дурна, у дитбудинок «Волгу» безкоштовно віддала, а вони її перепродали крутому перцю! А той — Лільці…

Земля з-під ніг. У кабінеті задуха, а Майці холодно.

— Де ти її перестріла?..

— Обідала в нас у ресторані, наче в «Інтерконтиненталі» нема де поїсти! Спеціально припхалася, щоби мені поплакатися.

— А що з нею?

— Догралася, дурепа! Московський папік програв її в карти київському дружбану. Прикинь? Рік має його задовольняти. Психує! Каже: «Нічого, нічого… Я з нього видушу золоті яйця…»

Майка відчула себе голодною дикою звірюкою в клітці — з-під носа єдиний шматок м’яса зникає.

— Вітко! — гарячково. — Давай зустрінемося сьогодні в Лільки після роботи. Потусуємося. Борг привезу.

— Давай!

— Як вона? Хоч здорова?

— А що їй станеться? — здивувалася Вітка. — Це ж Лілька!

Станеться! Усередині розгоряється холодний жовтий, як Хаусові очі, нелюдський вогонь. Майка хапає блокнот, суне до кабінету Чертога. Лільки не треба!

— Що сталося, Гілка?! — Чертог відриває очі від паперів, зиркає на Майку здивовано: жодного разу за власним бажанням у шефовому кабінеті не з’являлася.

Майка чітко викладає пропозиції щодо оптимізації й перерозподілу обов’язків серед співробітників відділу, Чертог киває схвально.

— Годиться! Дій…

— Ще спитати хотіла… Щодо квартири…

— І що? — У Чертогових очах з’являються холодні жовті бісики.

— Обжилася… Усе задовольняє. Хочу договір мати. Що квартира моя…

— Ну… — Чертог на мить замовкає, усміхається іронічно. — Давай… Зробимо на днях.

— Тільки не сьогодні, — говорить Майка рішуче, косує на Чертога: хто б ще зі співробітників насмілився заявити шефові, що в нього на Чертога