Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 107
Перейти на сторінку:
війна щойно почалася. Це було жахливо. Не тільки для мене. Такі то були часи. І мій Віллі вступив у партію, а я — у жіночий клуб, де могла безплатно займатися спортом, а наш хлопчик був у «гітлерюґенді», де вони носили такі шикарні уніформи… Потім третім у нашому скаті став мій свекор, столяр. Але він завжди дуже нервував, часто забував скинути дві карти після того, як узяв прикуп, тож я відразу оголошувала йому контра. Та я й нині, раз мені уже довелося жити далі, люблю пограти у скат. Ми граємо з моїм сином, коли він приводить до мене свою доньку Гелєне, яку назвали на мою честь. Дівчинка грає досить ризиковано, краще за тата, якого я хоч і навчила, коли йому було десять чи одинадцять, але він і досі як початківець. Ходить своєю улюбленою чирвою без прикупу, і то коли в нього бланкова десятка.

А поки ми граємо та граємо, а мій син при цьому постійно нервується, внизу алеями парку «Авґустинуму» ганяють на скейтах мої правнуки, причому на такій швидкості, що мені стає страшно. Хоча вони скрізь мають захист: на колінах, на ліктях, на руках, а на головах — навіть справжні шоломи, щоб нічого собі не пошкодити. Усі ці дорогі новомодні штуки! А я все згадую своїх братів, що загинули ще в Першій світовій чи померли по-іншому: вони в дитинстві, ще за цісаря, знайшли в ланґфуртській пивоварні стару бочку з-під пива, розібрали її на клепки, намазали ті дощечки рідким милом, прив’язали до підошов черевиків і, як справжні лижники, поїхали до Єшкентальського лісу, де каталися з гори. Це нічого не коштувало, але все у них вийшло…

Бо коли я пригадую, що означало для мене, власниці маленької крамнички, купити справжні лижі — із кріпленнями та спеціальним ключем для регулювання, та ще й для двох дітей… Бо у тридцятих роках справи в крамниці йшли не дуже… Люди занадто часто брали в борг, а тут ще конкуренція… А вслід — девальвація гульдена… Правда, люди тоді жартома співали:


У травні пісня буде нова, А з кожного гульдена буде два…

Але жили ми бідно. У нас, у Ґданську, ходили гульдени, бо ми були вільним містом, та потім, коли почалася наступна війна, фюрер разом зі своїм гауляйтером Форстером повернув нас «назад додому», до рейху. І відтоді ми торгували тільки за рейхсмарки, однак товарів ставало все менше. А вечорами, закривши крамничку, я ще довго сортувала талони на продукти та наклеювала їх на старі газети. Іноді мій хлопчик допомагав мені, аж поки вони і його не вдягли в уніформу. Потім на нас напали росіяни, а після них — поляки, які відібрали все, що лишилося, і вивезли нас, і прирекли на злидні, — і лише по тому я знову отримала назад свого хлопчика, живим та здоровим. Йому на ту пору вже було дев’ятнадцять і він здавався сам собі дорослим.

А ще я встигла пережити грошову реформу. Кожен отримав по сорок марок нових грошей. Для нас, біженців зі Сходу, це були дуже тяжкі часи… Ми ж геть нічого не мали… Хіба альбом з фотографіями… та ще мені вдалося врятувати альбом з колекцією поштових марок… А потім, після того як я померла…

А тепер я змушена на бажання свого сина пережити ще й євро, коли його введуть. Але ще до цього він хоче відсвяткувати мій день народження, сто третій, якщо добре порахувати. Ну й нехай, якщо він так хоче. Йому вже й самому за сімдесят і він давно зробив собі ім’я. Та все ніяк не може покинути свої історії. Втім, деякі мені навіть подобаються. А з інших я би просто викинула певні епізоди. Але родинні свята — справжні, зі сварками і примиреннями, — я завжди любила, бо коли ми, кашуби, влаштовували празникування, то на ньому люди і сміялися, і плакали. Спершу моя донька, якій теж уже під сімдесят, не хотіла відзначати разом з нами, бо ідея її брата оживити мене для своїх історій здалася їй моторошною. «Та нехай собі робить, — сказала я їй, — а то вигадає щось ще гірше». Він у нас такий. Вигадує неймовірні речі. І завжди перегинає палицю. Потім читаєш і не можеш повірити…

І от моя донька в кінці лютого теж приїде. І я вже наперед тішуся, що побачу всіх своїх правнуків і як вони ганятимуть парком на своїх скейтах, поки я дивитимуся на них із балкона. І ще я тішуся, що скоро буде 2000-й рік. Подивимося, що ще трапиться… Якби тільки не війна… Спершу там, на півдні, а потім усюди…

Зміст

1900 …7

1901 …10

1 ... 97 98 99 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"