Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

до брата. — Ти читав уже газети? Я не міг і кількох кроків ступити в порту спокійно, всі про тебе розпитують. Мій шеф, тільки-но переглянув першу сторінку «Афтенпостен», одразу запропонував мепі посаду капітана на «Андромеді». Розумієш? Це неабияке підвищення. Я вже давно мрію про нього. Шеф ще запитував, чи не можна якось і тебе перетягти до нас. Він одразу дасть тобі найбільше промислове судно — яке тільки забажаєш. Він хотів би вже в цьому сезоні вирядити тебе до західних берегів Шпіцбергену полювати на тюленів і білих ведмедів. Там аж кишить їх. Ти міг би добряче заробити!

— Руале, погодься. Благаю тебе, зроби це задля мене, задля своїх братів, — втрутилася в розмову Маргарет. — Погодься! Піди сьогодні ж до Бйорнсона. Це ж найбільший у Норвегії судновласник. Антонію, скажи, скільки він має кораблів. Вони плавають по всіх морях світу… — В її карих очах, втуплених у Руала, спалахнула надія, на щоках знову розквітли рум'янці. — Спробуй, хоча б на деякий час. Якщо це буде тобі не до душі — покинеш. Зроби це заради мене! Ти вирушатимеш у ті свої мандри, а повертатимешся у власпий дім, до людей, що кохають тебе… — дедалі наполегливіше переконувала Маргарет.

«Бережи свою свободу! Якщо хоч раз поступишся — кінець тобі. Ніколи вже не повернеш її. Маргарет скористається з цієї дрібної, на перший погляд, перемоги, щоб назавжди здобути вигідну позицію!» — остерігав Руала якийсь внутрішній голос.

Він подивився на брата, потім на дівчину. Антоній зрозумів його одразу. Проте Маргарет не хотіла піддатися так легко. Вона склала руки з виразом німого благання. Та вираз очей Руала протверезив її. У неї стислися уста, обличчя спотворила гримаса, де й поділася врода. Дівчина одразу стала негарна, озлоблена.

— Нарікатимеш сам на себе! — із злістю крикнула вона й вибігла з кімнати. З-за дверей почулося стримуване ридання.

— Чого ти так грубо поводишся з нею? — докірливо сказав Антоній, побачивши, що брат знову поринув у читання. — Плаче он. Я, Руале, не хочу втручатись у твої справи, але ти не знаєш, як вона тебе чекала. Ти не попрощався з нею, жодного слова не написав ні з Бельгії, ні з Америки. Бетті казала, що Маргарет навіть не дивилася ні на кого, усе тебе чекала. Зрозумій, вона кохає тебе, — додав Антоній, помітивши роздратований жест брата. — І не дивуйся. Як і кожна жінка, вона мріє мати свою домівку, дітей. Подумай тільки, ви вже так давно знайомі. Ти знаєш, як чудово вона вміє куховарити й вести господарство. Її батько любить тебе. Не забувай, що він має великий пай на кількох верфях. Наш батько мріяв, щоб і ти колись почав будувати кораблі… — Антоній говорив дедалі повільніше. Мова його уривалася під холодним поглядом брата, і нарешті він зовсім замовк, сторопілий.

Руал проковтнув слину, набрав у легені повітря. Видно, боровся сам із собою.

— Не бери близько до серця її сліз. Вона жаліє передусім себе. Її сльози — зброя проти мене. Я любив Маргарет дужче, ніж будь-яку іншу дівчину, люблю її й досі і зичу їй щастя, але… Гадаю, вона переживе те, що я не виправдав її сподівань. Ти зрозумій, я не можу зв'язувати свою долю з жодною жінкою. Я повинен сам розпоряджатися своїм життям. Дружина стала б мені на заваді. Я вже знаю, як зв'язують людину ці лагідні жіночі руки. Лише ради однієї я пожертвував найдорожчим для мене, ради неї я зрікся найзаповітніших мрій. Ти сам цо добре знаєш. П'ять років я згаяв, скорившись її бажанню. Так то ж була мати. І я не шкодую, бо вона була щаслива. Мати одна на світі, для неї можна зробити все, але тільки для неї. Я ще тоді присягнувся не допустити, щоб яка б то не була жінка, хоч би навіть і кохана, зв'язала мені руки, прикувавши до себе. Я мушу оберігати свою свободу; якщо хоч раз втрачу, не поверну її вже ніколи. Твоя дружина, Антонію, чарівна, добра, але скажи, чи відпустила б вона тебе на кілька років в експедицію на край світу? Напевне не відпустила б. І в цьому немає нічого дивного. Та, зрештою, ти й сам не захотів би залишити її. Жінки так уміють нав'язувати свою волю, що тобі здається, ніби ти сам так вирішив. У цьому й полягає їхня підступна сила, і саме цього я найбільше боюсь. Розумієш мене тепер? Кажу тобі щиро: ні з ким досі я не мав такої розмови і, коли б не Маргарет, не заговорив би про це й сьогодні. Ти подумай тільки: п'ять років тому я міг уже стати капітаном далекого плавання. — В голосі Руала забринів жаль. — П'ять років тому міг би організувати власну експедицію, як Нансен.

— Власну експедицію? — луною обізвався здивований Антоній.

— А чому б і ні? Це моя мрія. І не сьогодні вона виникла в мене. Я вже давно готуюсь до її здійснення. У мене вже майже готовий план.

— Це чистісіньке шаленство! — вибухнув Антоній. — А ти подумав про гроші? Ти дуже непрактичний. Що ти вбив собі в толову? Ти не рівняйся з Нансеном. Треба мати або великі гроші, або таку славу, як він. Ну і його талант. Ти знаєш, що Нансен недавно став професором біології в нашому університеті? А ти хто із своїм дипломом штурмана? Хто тобі допоможе? Хто захоче ризикувати?

— Я вже подав заяву в морське училище, на тому тижні складаю екзамен. Стану капітаном далекого плавання. Ти кажеш, що мене ніхто не знає. А пам'ятаєш, ким був Нансен до своєї експедиції в Гренландію? Його теж ніхто не знав. Усі тільки знущалися і глузували з нього. Не забувай, що в мене вже немалий досвід за плечима. В Антарктиці я побував у таких бувальцях, що взагалі ледве вирвався звідти живим. Наше прізвище знає вже вся Норвегія. Скажу тобі першому, що я задумав, про що багато років мрію. Тілько пам'ятай: нікому про це ні слова.

Руал, широко ступаючи, ходив по кімнаті. Вражений Антоній дивився на брата, як на чужого, ніби оце тільки зараз познайомився