Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кровна мста 📚 - Українською

Читати книгу - "Кровна мста"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кровна мста" автора Ярослав Яріш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100
Перейти на сторінку:
касоги при Мстиславі. І не дивно, бо війна дає їм пожиток, дає срібло. Руські ж воїни раділи, не прийшлося їм воювати й кров руську лити.

Брати ж стояли отак посеред ріки, не відпускаючи один одного. Не змогла чорна сила стати поміж князями руськими, не затулила їх серця гординя, не послухалися намови лукавої. Так і поділили вони землю по Дніпру: Ярослав як брат старший лишився княжити в Києві, Мстислав же сів у древній землі сіверській. Запанував тоді мир на землі руській, була-бо між братами любов щира. Вони разом боролися проти печенігів, разом воювали з ляхами, перемігши їх та повернувши Русі землі галицькі, які колись ляхи забрали собі незаконно. Чернігів розширився, розбудувався, князь Мстислав заклав у ньому один із найбільших соборів того часу – церкву Святого Спаса.

Епілог

Минуло з того часу два роки. Була зима, якраз по Рождестві. У дворі княжому в Чернігові зійшлися всі великі бояри землі руської. Прибув і сам Ярослав, прибули посадники з Новгорода, Ростова, Суздалі, Смоленська, Іскоростеня, Волина й Червена. Усі дивувалися, як розрослося княже місто на Десні. Мстислав же частував усіх щиро в новому дворищі своєму, розливаючи меди та вина грецькі. Гостям дорогим дав чаші та кубки золочені, сам же пив із дерев’яного. Не любив розкоші, а лиш простоту, як дідо його Святослав. Зі свого місця підвівся посадник новгородський, велій боярин Коснятин, підняв свій кубок.

– Рекли колись старці новгородські до князів варязьких, що велика є земля руська, та нема в ній ладу. Я ж говорив тобі, княже Ярославе, що земля руська велика є і лад у ній буде. Тепер же речу, і всі слухайте: велика є земля руська, що краю її не видно. Розкинулася вона поміж морями північним та південним, на заході у гори Карпатські впирається, а на сході із Дону та Волги воду черпає. Тож речу вам – є лад на землі руській і буде довіку! П’ю за князів землі руської!

– Слава князю київському!

– Слава Мстиславові та землі сіверській!

– Слава! – загукали враз усі бояри і дружно випили.

Так тягнувся цей пир до пізньої ночі. Підхмелений Турик вертався додому, до своєї молодої жони вже після півночі. Повернувшись тоді з того сольства, він оженився з Калиною, успадкувавши всі добра боярина Мирослава, а також вуя свого Середича. Він став веліїм боярином, сидячи дуже близько від Мстислава. Вони з Калиною оселилися в Чернігові, Турик звів гарний дім біля княжого дворища. Калина чекала, доки він прийде з пиру.

– Чого не спиш? – Голос його трохи заплітався від випитого меду.

– Тебе дожидаю.

Жона спочивала на ложі, встеленому ведмедном. Була одягнена у легку шовкову сукню, саме давала груди маленькому синашу. Він сердився, сопів біля маминої груді, а тоді голосно цямкав, добре затягнувшись молоком.

– Ти ж знаєш, жоно, що від мужа, який вертається з пиру князівського, толку мало. Бо подушка йому буде м’якша за жінчині груди, а сон солодший за її вуста. Мед бо у князя Мстислава дуже густий.

Калина посміхнулася – звикла вже до його жартів.

– То приповідка хіба що для старого. У мене ж муж молодий, і добрий мед тільки розігріє його до жони.

Турик засміявся.

– Мудра ж була твоя мати, що тебе такого навчила.

Тим часом синаш малий крутив головою і ще більше сопів, борячись із собою та маминою цицькою. Він ніяк не міг вирішити – чи смоктати йому далі, чи таки спати. Сон нарешті переміг. Калина обережно підняла його й поклала в люлю, тоді заколисала, аби заснув міцніше. Турик нагнувся над малим, поцілував його. Далі повернувся до жони, обійняв її та повалив на ведмедно…

Вони лежали собі на ведмедні втомлені й задоволені. Турик вперся очима у сволок, заклав руки за голову й думав про щось. Калина притулилася біля нього, поклавши йому голову на груди.

– Про що думаєш, муже мій?

– Приповідку згадав гарну: «Велика земля руська, і лад у ній буде».

– Чула-м її не раз – батько все повторював.

– І Роман, отець Луки, та й сам Лука такоже дуже її любив.

– Отець із Романом великі други були. Лука від них багато навчився…

– А твій батько, певно, навчився від Коснятина. Дідько, як же гарно вони стали в один ряд.

– Що? – не зрозуміла Калина.

– Пусте.

Калина, розімліла ласками мужа і втомлена справами господарськими та малою дитиною, заснула. Турик же не склепив повік. Тільки жона поринула в сон, як він підвівся, надяг сорочку й ногавиці, взув черевії. Тоді накинув корзно й підперезався мечем.


Борислава на пиру вже не було. Так само, як і Коснятина та ще декількох бояр. За столами лишилися тільки найдужчі бояри, які вирішили боротися із князівським медом до кінця – хто кого.

Турик пішов у другому напрямку і скоро побачив свіжі сліди на снігу, які привели його до княжої конюшні. Двері були легко прочинені – звідти видиралося надвір слабке світло від свічки. Турик зайшов. У конюшні було досить тепло, мороз лишився за дверима. Пахло свіжим сіном, соломою, кінським духом. Турик ішов на світло, розмову всередині чув усе ліпше. Говорив Коснятин:

– Нагадати хочу, що про нашу розмову не має знати ніхто. Бо ми є рада боярська і речемо від всього люду руського. Маємо виконувати волю дружини, боярства, купців, навіть смердів, а не забаганки княжі. Князі наші добрі суть, але частіше думають гарячим серцем, аніж холодною головою.

Коснятин затих, мабуть, почув за спиною кроки Турика. Озирнувся. Малка побачив і Борислав.

– Добре, що-с прийшов, Малку. Сядь отут, коло мене, – запросив боярин, а до інших сказав: – Турик давно вже достоєний поміж нами бути.

Молодець присів на перевернений жолоб, що служив лавкою. Бояри, що тут зібралися, прийняли його за свого і

1 ... 99 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна мста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кровна мста"